Перш за все висловлюю подяку клубу Манівці за чудову організацію і атмосферу, зокрема Тарасу (він кагбе шеф там), котрий увесь час травив різні історії і анекдоти під час сплаву. :)

Один із анекдотів, котрий взірвав навколишню тишу сміхом:

Зустрічаються 2 друга:
 — Ну шо? Чув шо ти женився!
 — Но!
 — Вітаю, Вітаю! А дружина файна?
 — Файна! Виглядає як богородиця.
 — Це як? Ану покажи фото!
 — (простягає фотокартку)
 — О МАТІР БОЖА!!! О_О













Ітак:

2 дні або 50 кілометрів річок (35 на Ріку і 15 на Тису). Не на жарт перелякані люди, через що половина відмовилась від сплаву на наступний день. Загублено 3 весла, 2 з яких згодом відшукали. І пастух, котрого ми так і не знайшли.

Щоб не відходити від каси, і описати це все, що відбувалось, цей звіт було заплановано написати asap (As soon as possible).

Все відбувалося поблизу м. Хуст, в місці де річки Ріка і Тиса поєднювались в гармонії, і мандрували дальше з гордою назвою Тиса. Власне в цьому місці і розгорнувся наш табір.

Ну як розгорнувся, коли ми прибули в 2 ночі, то всі палатки були складені, всі спальники постелені, так ще й було підготовлено гарячий чай і канапки! Хотіли втекти від цивілізації, а тут така зустріч, круто! 


Особисто я проснувся в 6 ранку (4 години сну, при тому, що попередню ніч практично не спав).

Проснувся тому-що особисто дуже люблю карпатські ранки, ну і заодно спробувати це все зафіксувати на фотоплівку матрицю фотоапарата.

Температура води, просто шииикарна була, як залізли опів на сьому ранку в річку, так і сиділи там півгодини!

Приблизно в 8-9 вже був приготований сніданок, закинули катамарани і байдарку на машину...і погнали!

Але не тут то було… спершу нас повезли на якусь унікальну ГЕС! Всі на це дивились дуже скептично, але насправді ця гідро-електростанція дуже крута! Мовляв, на що там дивитись, дамба… вода падає зверху вниз… крутить лопасті...і вуаля — ЕЛЕКТРИКА!

А як щодо того, що на річці Ріка дамби взагалі немає, і взагалі ГЕС не збудована на річці, а тільки збоку, з’їли? :) От і ми з’їли, коли нам пояснили, що вона падає з річки Теребля(на котрій вже і стоїть дамба), котра знаходиться «по-сусідству» на метрів 40-50 вище за Ріку. Прокладена потужна труба, котра і транспортує воду з однієї річки, в іншу! От це річ!

Таких ГЕС в Європі тільки 2! Інша знаходиться десь в Альпах!

Для допитливих: Теребле-Ріцька ГЕС.

Через деякий час, ми всі в обмундируванні, зі зброєю, транспортний засіб підготовлено і спущено на воду, Тарас розділяє людей по катамаранах на око, по вазі. І двоє добровольці на байдарку.

Оскільки на мою голівоньку прикріпили камеру, мені повезло сидіти спереду. Але згодом я пересів назад, за що згодом і поплатився :)

Більшість людей на цьому дійстві були вперше, але навіть нас пороги не дуже вражали! І декілька людей (не буду називати імен) почали говорити, мол… ой… скучно… давайте швидкість наберем, і будем влітати в пороги… хочем поплавати… екстріму...і тд! :)

Що ми і отримали, я про екстрім, були деякі пороги, котра повністю нас заливали, але так звані «расчоскі»… це було щось!

Загалом, коли я чув це слово, завжди згадувався одноіменний персонаж з коронною фразою «Ачкі н-н-нада?».

Дуже шкода, але поки ми дійшли до цього відрізку, батарейка на камері здохла, і не вдалось зафіксувати ЦЬОГО!!!

Коли ми просили в нашого капітана, щось покрутіше, він казав...«скоро будуть расчоскі», і на питання...«що це таке?» він не відповідав, мол… самі побачите.

Загалом це виглядало як дуже вузька і глибока річка, зі стрімким потоком і… ДЕРЕВАМИ!!! котрі повисли прямо над річкою! Дуже нагадало якісь джунглі! 

Ну от в такий екстрім ми і влетіли, катамаран був практично некерований, старались його тримати по центрі, подальше від гілок, які на кожному лишили свої автентичні сліди!

І от один маневр, і на моєму шляху не гілочки, а реально стовбур, власне тільки на моєму шляху, тому-що інші пасажири катамарану змогли пригнутись! В мене такої можливості вже не було! І деревце такої можливості мені й не дало, з легкістю скинуло мене з катамарану, і я лишився в гордій самотності! На що капітан почав відразу кричати, аби я стрибав у воду...і доганяв їх! Ага, ЩАС! Ну правда, куди я дінусь? Серце виривається з грудей, бо дуже легко можна було зачепитись за коріння і піти під воду! Але з горем по полам заліз на катамаран, котрий практично стояв на місці, так як всі гребли проти течії, щоб я зміг забратись! І почемчекували далі…

На цьому наші пригоди не завершились, катамаран, котрий був спереду накотився на обвалене дерево, котре загородило дорогу! Що там було не знаю, але крики було чутно на всі сусідні села!

Ми швиденько пришвартувались до берега, і чекали, поки капітани зріжуть деревце і звільнять дорогу! А тим часом двоє байдарочників нас наздоганяють, але… чомусь… з перевернутою байдаркою, підпливаючи до нас випустили свої весла, одне з них… ми так і не знайшли! Вічна йому пам’ять!

Подолавши цю перешкоду, ми ще накочувались і накочувались на ті расчоски, гіляки нас зовсім не щадили! Відчуття були запаморочливі! Один із членів екіпажу випустив своє весло ухиляючись від гілки, правда це весло ми теж найшли! Ще додаткового страху добавляло те, що з нами було двоє дітей 4 і 11 років :-/ (визначав на око)

Коли вже вийшли на «широку» воду… то нам вже море було по коліна… жодний поріг вже не вражав, всі перешкоди додали з легкістю… наче робили це щодня! І вимучені, мокрі, задоволені, що нічого гіршого окрім царапин, загубленого весла і двох кепок, не сталось! :)



А ще ми шукали труп, серйозно, ми шукали труп!

На одній із зупинок. А зупинились біля моста, нас помітив пан міліціонер, і швидко прискакав до нас! Перша думка була те, що він зараз почне докалуватись… мол… а хто ми такі, а звідки, а дозволи...і тд і тп! Так ні, він просив допомоги! І розказав історію про те, що на днях в цих місця зник пастух, і скоріш за все що втопився! І попросив нас уважніше придивлятись по кущах, може раптом знайдемо, і допоможемо їм!

Так… оцей факт додав в настрій Тараса чергову порцію чорного гумору! 

Але ми його розуміли, бо він працює рятувальником, і увесь час з таким стикається, тому він вміє від цього відгороджуватись, і сприймати такі речі як «просте життя», а не особисту трагедію!

Згодом вернулись в табір, нас нагодували шииикарним шашличком… ну просто НЯМІКА!!!

Ввечері планувалась дискотека, перегляд фільмів про рафтинг, дискотека open air, і польова банька! Але досхочу наївшись шашлика я відчув… що «я устал… я ухожу»… заліз в палатку і миттєво перейшов в стан сонний я.

На другий день, як виявилось… половина людей відмовляється сплавлятись! Хто прямо каже, не хочу, хтось мотивує, що згорів...і тд! Кумедно, якщо чесно! :)

Тому-що сплав по Тисі… це був справжній релакс...! Тиха і глибока вода… набридло пектись на сонці… скочив у воду...і поплавав! :)

Я аж не встиг заскочити на катамаран, і прийшлось по невеликих порогах їхати третім на байдарці! :)

По суті це було навіть дуже унило, після насиченого першого дня отримати нудний другий день! :)

Але з іншого боку, це класно...їдеш по річці… відчуваєш себе як в цирку… коли тобі з берега махають руками, фоткають, щось говорять!

Вернулись в табір, настрій вже більш сумний, бо от… обід...і треба вже збиратись в дорогу.



Правда не додому, а в Берегово (так, це там де є оті славнозвісні термальні басейни). Але їхали ми туди дегустувати вино! Єдиний кайф з цього був… це спуститись в холодний «підвал» з бочками. А вино… а вино як вино! :) Але шкода, що одного сорту білого вина вже не було в наявності, і щоб не їхати з пустими руками взяв червоне "Ізабелла десертне", симпатичний смак! :)

І знову майже 6 годин дороги до Львова, всі змучені, усміхнені і сонні! :)