Одразу хочу попрохати читача не проводити паралелі з проектом Беара Ґріллса, оскільки це було б занадто претензійно з нашої сторони і оскільки це — наш перший такий досвід, це наша перша спроба перевірити себе на стійкість духу і витривалість тіла, в умовах без їжі і таких уже звичних і необхідних речей, як палатки, спальники і всілякі зручності. Тільки ніж, фляга, компас, теплий одяг і засоби добування вогню… і ще, мабуть, здоровенний запас ентузіазму, без якого похід міг перетворитися на безглузду трату часу. Чи так це — нумо читати далі!!!
Власне сама ідея естремального походу на виживання — який ми назвали автономним — виникла досить давно на основі вже згаданого проекту Б.Ґ. та інших ресурсів з мережі, але її реалізація затяглась через брак часу, досвіду і наших (моїх, Meic'a і Кості) спорів відносно формату походу. Та вже ж набравшись мужності і зібравши волю в кулак, ми вирушили...

День перший. 24.08.
Автобус з Івано-Франківська до с.Стара Гута Богородчанського району (відравлення з автостанції біля Сільпо, рейсів багато — кожні 2-3 години), прибули на місце близько одинадцятої ранку. Хоча маючи наперед узгоджений напрям руху, одразу виявилося, що йти ним не буде можливості, тому рухалися спонтанно, звіряючи дані місцевості з картою. Біля підніжжя Журавлевої Кливи звернули вбік, перейшли вбрід річку і потрапили у володіння Лісовика. Погода була чудовою, теплою і сонячною, тому в піднесеному і бадьорому настрої рухались в напрямку г.Буц.
Час від часу натрапляли на гриби. Обходячи вершину, натрапили на місце лісоповалу і на ожинник, на суцільний схил зі смачнющими ягодами, які ми їли і на ходу, і під час привалів, обдирали руки, але їли, і їли досхочу. Там же натрапили на струмочок, по якому і вирішили спускатися нижче, до більшої річки, де вже планували залишитися на ночівлю. І тут ні з того, ні з сього нам попався земноводний делікатес. Костя проявив спритність… і в нас вже є вечеря.
Згодом найшли чудове місце для ночівлі… тільки ненадовго… Прийшлося тікати від рою розлючених диких бджіл, які не проявили бажання бути привітними з нами і добряче пожалили. На новому місці нашвидку організували вогнище і навіс. А от приготовані гриби виявилися гіркими, тому, вирішивши не ризикувати, прийшлося вдовольнитися одними підсмаженими жаб'ячими лапками.
Вночі ми усвідомили, що не дуже вдало зробили укриття: ялинкові дрова дуже швидко згорали і тепло від багаття не доходило, тому під ранок ми вже спали навколо самого вогнища, всю ніч енну кількість раз підкидаючи дрова.

День другий. 25.08. Зранку обстежили місцевість, знайшли білі гриби, приготувавши їх поснідали, запили чаєм з молодих гілочок ялиці — джерело вітаміну С.
Далі рухались вздовж р.Семнятин, підживлюючись все ж тими ожинами… допоки не вийшли на асфальтовану дорогу серед дикого лісу, поряд — вілла, підведений газ, трансфоматор і мобільна вишка. зупинилися на привал, щоб вирішити, що робити далі. І тут під'їхати ті, хто допоміг нам вирішити. Після переговорів з державною службою охорони вирушили дорогою за вказаним напрямком до вертолітної площадки, а звідти — стежкою вздовж р.Ріпна вже за межею огородженої і підохоронної території.По дорозі знову вдалося впіймати жабу, ще назбирали грибів, було багато слідів кабанів і лисиць, але самих тварин ми не бачили. Надвечір поряд з санаторієм вийшли на територію села, поспілкувалися з місцевими і пішли шукати місце ночівлі, адже місія ще не завершена.
Оскільки вже темніло, вирішили спати простонеба навколо вогнища. Ну а на вечерю — лапки з грибами, ожини.
Друга ніч була значно холоднішою за попередню, неякісні дрова і холод від річки давалися взнаки. Сяк-так поспавши, зустріли ранок і вирушили до села.

Замість постскриптуму. Незважаючи на те, що наш похід тривав всього два дні, і на те, що ми подолали незначну відстань, вражень залишилося дуже багато, незважаючи на умови — позитивних вражень...
Крім того, кілька рядків хочу приділити привітності і доброті місцевих і щиро подякувати пані, яка майже безцінь продала нам три літра свіжого молока, і пану Петріву, який ще здалека побачив наші прапори і запропонував задарма довести нас до самого Івано-Франківська. Не знаю, скільки ще можна знайти таких місць на Землі (впевнений, вони є), але ми всі раді і горді за те, що ми — українці і наша Батьківщина така дивовижна. А на завершення — бонус. Приємного перегляду!!!