Похід в гори чисто в емоційному плані — подія очікувана і неординарна, весела й енергійна, але, більш того, часто — це іспит на витривалість, перевірка волі і командного духу. Ось приблизно такий сумбур емоцій наповнював нас, групу з семи чоловік, дорогою від Буковеля, фінішної точки нашого маршруту, до славного міста Івано-Франківськ, звідки вже всі, знесилені, але по-своєму щасливі, роз'їхалися по домівках… Але про все за порядком.

Передісторія. Період планування походу тривалістю більше місяця — звісно що ключовий фактор успіху такого міроприємства, але досить скучний, щоб все описувати… прокладання маршруту, організація доїзду, планування меню на докінця невизначену кількість учасників (що було "головною біллю" нашого кашевара… тобто моєю ) і тп. Та ну… краще про інше. До речі, вже стільки буковок, а ще ні слова про маршрут. Стартували ми з с.Бистриці, звідти — г.Гропа-г.Братківська-г.Руська-г.Чорна Клива-г.Плоска-пер.Столи-г.Бабин Погар-пол.Бладжив-г.Малий Горган-Буковель.
До Бистриці (точніше, аж до самих Климпушів водій нас довіз) замовляли машину. З автобусами, на жаль, туго: з Надвірної дуже мало рейсів на Бистрицю, на ранішній ми вже не встигали ніяк, а на обідній занадто довго довелося би чекати.

День перший. Хочеш їсти шашличок — тягни з собою патичок. 
Точніше — цілу в'язку на кожного довелося піднімати на місце табору під Гропою, бо там крім сухої трави і ялівця, кількох сухих ялинок — більш нічого. Зате шашлик вийшов на славу, за що дружно дякуємо Дізелю і Саньку, нашому провіднику. смакота!!!

На старті перепакували рюкзаки — і вйо, в путь-дорогу! Перший же день показав, що просто не буде: ектремальні переходи через річки, а потім і мокре від снігу взуття, понатирані ноги, перші підйоми з важезними рюкзаками… ще б пак, тільки однієї провізії було як мінімум 30кг, а ще на кожного обов'язковий еквіпмент… але ми знали, куди і навіщо йдемо!!! При нагоді біля колиб зупинилися на перекус. Ну і останній ривок на полонини під Гропою, де розбили табір, встановили прапори, розклали багаття, ну і після вже згаданого шашлика — по палатках.

День другий. Люди в жерепі-3.
Десь стільки часу повзли як слимаки, підіймаючись на Чорну Кливу на палючому сонці, в майже непролазному жерепі, місцями провалюючись по коліна (а то і глибше) в сніг. Насправді, це був один з найвиснажливіших днів як в моральному, так і в фізичному плані. До слова, для декого це був перший в житті похід. 
І взагалі, другий день почався погано… Ні, я не про підйом о 5 ранку, я про жахливий сніданок з псевдосупу із напівсирого гороху і макаронів… Ні, суп — це заголосно, бо вийшла каша, неприємна ні на смак, ні на вигляд… оце так, перший сніданок — і такий провал… мені досі соромно, що хлопці майже голодні мусили рушати в дорогу. Ну нічого, перекусили, що було.

Зустріли неймовірно красивий світанок, "поснідали"))), штурманули Гропу, потім — Братківську, Руську, Чорну Кливу. Надвечір неподалік останньої розбили табір. Ну і запечена з салом бульба, ще й під коньячок — чудове завершення виснажливого дня.

День третій. Іван. Зранку, зібравшись і поснідавши гречкою з тушонкою, пішли в напрямку Плоскої. Поки був сніг і сліди групи, яку ми вчора зустріли, йшли хоча й провалюючись, зате впевнено.

Потім сніг скінчився… і сліди також — трохи поблукали. Проте досить швидко зорієнтувалися, але пізніше ще один трабл — закінчилися запаси води. Тому останні кілометри до Плоскої — без води — також непросте випробування, але нарешті добралися до джерела: напилися-освіжилися і далі спуск до перевалу Столи.
Де нас зустрів місцевий чи то єгер, чи то лісник — Іван. Кумедний дядько, особливо його нічні "концерти" після спожитої, нами ж спрезентованої, 0,5 оковитої… добре, що ми не лишилися спати в його хатинці на нарах, а відпочивали в розкладених поряд палатках.

День четвертий. Чим би дитя не бавилося… Зранку попрощалися з Іваном, і вже не особливо поспішаючи, добралися до полонини Бладжив. Тут попрощалися і з Сашком (йому треба було повертатися додому), і, отримавши останні від нього настанови, почали розбивати табір.
До вечора ще було багато часу, тому, щоб не скучати, всім цікаво було поекспериментувати з індіанською свічкою — альтернативою класичного вогнища, розпалили багаття, викрешуючи іскри з кременя, пробували і  первісним способом тертя деревини, але… безуспішно, ще спільними зусиллями привели до порядку струмочок, що був біля нас.
Загалом день пройшов досить цікаво і кожен його провів з користю)) а на вечерю — макарони зі смаженим салом.

День п'ятий. Останній. Поспавши досхочу, зранку частина групи ще підкорили Малий Горган, інші — не поспішаючи складали речі і палатки. Пообідали, вирушили до Буковеля, звідки ми, сповнені емоцій та вражень, успішно добралися до Івано-Франківська. 

P.S. Впевнений, всі ми пройшли це випробування з достоїнством, і ті, для кого цей похід був першим (і, вірю, що не останнім), і ті, для кого — вже не першим, проте не менш очікуваним. Всі ми отримали важливий досвід в таких нестандартних і екстремальних умовах. А особливо молодчина Богданчик. 
Ще нам повезло з погодою, можна навіть сказати занадто! Сонце було палючим! Крем для засмаги був би дуже доречним)))

P.P.S. Величезна подяка Саші, нашому провіднику з Івано-Франківська, що дуже посприяв нам в успішному проходженні і своїм досвідом, і своєю веселою вдачею)))

Загублені речі. Особисто я на другий день загубив каремат, тому всі інші рази прийшлося спати на трьох сідушках. Ще знаю, що Костя загубив годинник. Хто ще щось загубив — в коменти.