Признаюсь чесно — не сподівався. Чомусь я очікував, що буде щось таке забите і далеке від сучасного розуміння курорту. Думав, що знову будемо кататись по нечищених трасах, з, стирчащими з під снігу, залишками кущів. Тим більше, сам факт того, що це мала бути корпоративка, психологічно настроювало на зменшення самого процесу катання в сторону побухати. А факт того, що все більше і більше людей просилось, щоб я їх навчив кататись означав, що для мене катання сьогодні не буде взагалі.  

План був простий. Є чотири машини. Виїжджаємо з-під офісу година шоста і далі рухаємось в сторону Орявчика, з розрахунком бути там за дві з половиною години. Їжі, м'яса і того, чого завжди буває мало, закупились завчасно. Хотіли брати кальян, але не вийшло… на жаль. 

Доречі. На виїзді зі Стрия, під мостом троє з чотирьох машин умудрились попастись на той самий пост ДАІ. А головне за те саме порушення.