Автостопом по Європі 2011 (01 - 25 серпня). День 7

Автостоп

Прокидаємося ми в неділю, а половини людей вже як не було. Хто ще залишився – активно пакується. Хоча були і такі, шо нікуди не спішили і спокійно собі допивали останні запаси пива.

Ми встали доволі пізно, була похмура погода, але скоренько зібравшись, з’їли по канапці пішли помаленьку в місто. Ше зробили пару фоточок на прощання з Вудстоком і побрели в місто. Йти було доволі далеко. Але то ролі великої не грало, бо вибору великого не було. Навіть, якшо б ми мали машину, нам би це не дуже допомогло, бо там був корок десь на 3 км і він збільшувався щохвилинно. Народ встигав ше собі файно покимарити поки там стояв.
А ми, тим часом, не спішучи, дойшли до нашого «улюбленого» місця. І шо то за місце, як ви думаєте? Звичайно, що це світова мережа безплатних туалетів і ві-фі – МакДональдз. Там був дуже великий ажіотаж. Всі шось заряджали і активно сиділи в неті. Місця не було, але ми почекали 10 хв і вполювали собі хороше місце. Замовили ріжок – один на двох, шоб до нас ніхто з персоналу не чіплявся і почали думати, шо і як робити далі. Посиділи в скайпі, подивились інфу про Берлін, намалювали табличку BERLIN. Так ми зробили вперше за час поїздки і воно принесло свої плоди. Ше ми писали коучсерферам в Берліні і в Ганновері.
Короче кажучи, застрягли ми в тому «ресторані» десь на 2 години. Слава Богу, шо я ше встиг зберегти інформацію про один хостел в Берліні. То вийшло взагалі випадково, але добре, шо так сталось.

Нарешті пішли ми далі. Пройшли десь 700 метрів, а там вже і кордон, колишній. Зараз там тільки закинутий пункт пропуску. За ним зразу тече річка, Одра, яка й розділяє дві країни. Перейшовши міст, табличка – BUNDESREPUBLIK DEUTSCHLAND.

Конкурентів було багато і більшість з них якраз і їхали до Берліну. Контингент автостоперів був великий – були і дівчата, і хлопці. Ми вже нарешті стояли з табличкою. Настрій був файний, ми ше поїли собі нектаринок, які купили десь по дорозі. Погода трохи підводила, бо час-від-часу був сильний вітер з дощиком. Досить неприємно.

Так от, дехто з того народу посідав вже в машини, дехто кудись пішов і залишились тільки ми з Таріком. Місце було хороше, тому ми були впевнені в успіху. Чекали десь годину і нам зупинився якийсь чувак на крутому Мерсі, вже мав нас забирати, але як тільки побачив наші «рюкзачки», сказав: «Sorryguys», і поїхав. Якось ми недобре тоді зметикували, бо я думаю, нам би вистачило там місця. Стоїмо далі і десь за годину нам зупиняється жовта Шкода з двома тьотями. Кудась вони собі їхали і вирішили нас підібрати. Мови вони не розуміли ні англійської, ні польської, тому було троха важко. Та й довезли вони нас мало…десь 5 км до якогось села. Але то також було класно. Ми гарно їм подякували і десь фактично за 10-15 хв нам зупинився класний дядько,як виявилось.
Він якраз їхав в сторону Берліну з Польщі. Казав, шо нам повезло, бо там десь в одному місці був великий корок і він об’їжджав через Костшин. Я сидів спереду, а Тарас ззаду. Тому він собі міг трохи подрімати, а я в той час говорив з дядьком. Дуже цікавий виявився чоловік, багато знає про Україну, про політичну ситуацію, а ше в нього прадід, здається, десь родом з України. Дуже цікаво було їхати. Він нас зразу попередив, шо в Берліні буде важко, а то ше й вечір наближався.

Приїхали ми в той Берлін. Ми вийшли на зупинці метро і пішли шукати щастя. Якшо чесно, то доволі страшно то всьо виглядало, тобто місто дуже велике, а ми навіть карти не мали. Вирішили ми з'їсти хот-дог на зупинці, але ліпше би не їли, бо 1.5 євро він коштував, був маленький і взагалі несмачний=(

Ну то всьо таке, ми пішли на метро. Купили квиточок і поїхали в сторону центру. Ми шукали мкдональдз і знайшли його. Але там НЕ БУЛО туалетів і безплатного ві-фі. До інтернету можна було підключитись тільки якшо ти маєш німецьку тел. карточку, здається T-Mobile… Для нас то було дуже погано, бо нам дуже потрібен був доступ до інтернету. А ше й до повного щастя ми дуже хотіли в туалет, а там його не було.

Пішли ми гуляти Берліном, якшо чесно, то місто нам не сподобалось. Все гарно, чисто, по-німецьки. Але якась атмосфера не така…не комфортно якось. Вже вечір вечорів, а ми не знали куди йти і шо робити. Почалась навіть мінімальна паніка, бо все таки місто величезне, ми там самі, без карти. Ше й нема інтернету ніде!!! Але….як я вже писав вище, я знайшов в неті хостел ше в Костшині і це був наш єдиний шанс. Він знаходився на якійсь Катарін штрассе, і саме цікаве, шо коли ми підійшли до поліцаїв питатися, де то є, то нам спочатку сказали, шо в Берліні дві таких вулиці, але потім знайшли нам все гарно в інтернеті і видрукували нам карту, і показали куди ми маємо йти. Можу сказати, шо там міліція не така як в нас і якраз до туристів ставиться дуже толерантно і завжди вони готові допомогти.

Пішли ми на електричку, там вони називаються SUBWAY, тобто приміські поїзди. Нам треба було проїхати 4 чи 5 зупинок. Білетів ми вже не купували на свій страх і ризик, але доїхали файно, без пригод. Ще хочу додати, шо на вході на зупинку до електрички був торговий центр і там був так званий, TOILETTECENTRE. Так от, шоб сходити туда по-маленькому – 1Євро, а по-великому-УВАГА- 7 Євро!!! Нонсенс…ше такого не бачив і бачити не хочу.

Так от, доїхали ми до потрібної зупинки, вже була десь 10 година вечора….темно, але не можу сказати, шо було страшно. Ми попитались людей і найшли потрібний хостел десь за годину часу.

Нам дуже повезло, шо були місця і нас прийняли на нічку. Все дуже культурно і гарно. Ніч нам коштувала 10 Євро з кожного, і це як для такого міста дуже дешево. Ми були дуже раді, бо нарешті прийняли душ. Також там поїли, познайомились з іншими цікавими людьми, студентами і не тільки, і поспілкувались з рідними і друзями через інтернет. Потім полягали спати.

От так пройшов цей день. Дуже насичено, але з хеппі-ендом.=)))