Автостопом по Європі 2011 (01 - 25 серпня). День 8
Кумедно вийшло зранку. А найголовніше, шо ми думали, шо це торба і ми знову застрягли. Проблема була в тому, шо в Таріка на телефоні шось сталось з годинником, він того не замітив ввечері і наставив будильник. Планували ми встати в 7 годині і виходити в 8, а вийшло так, шо встали в 10.30 і вийшли десь 12. Хоча спішили, але поки одне, поки друге, потім ше вирішили поїсти і з того всього вийшли так пізно. Ше ми радились з дівчинкою на ресепшні, куди нам краще йти, шоб виїхати з Берліна на Ганновер, де планувалась наша наступна зупинка. Там вже ми навіть мали, де жити, бо на коучсерфінгу нам відповіли нарешті=)Так от, нам сказали, шо вибратись буде дуже складно і порадили нам йти на сабвей (електричку), їхати на певну зупинку і там вже питатись в людей, куди далі. Так ми і зробили.
Пішли на електричку. Погода вроді би була файна, але коли ми приїхали до потрібної зупинки, «зайцем» звичайно, почав падати дощ і ше й вітер зірвався. Ми приїхали в якесь передмістя Берліну, погода просто жахлива, куди йти не знаємо. Весело, одним словом. І тут, коли ми стояли і безпомічно втикали в карту того містечка, до нас підійшла дівчинка. Вона нам всьо розказала і показала куди йти. Таке враження, шо то наш ангел-хоронитель в її особі нам поміг.
Вона нам сказала, шо треба вернутись на одну зупинку назад , перейти міст і там зразу є велика заправка з паркінгом. Ми так і зробили. Після нашої з нею розмови перестав падати дощ і засвітило сонечко. Ну хіба не диво?!=))
І так, приїхали ми туди, а там вже були конкуренти — дві дівчинки і один хлопець їхали з Вудстоку до Голландії. Ми ше з ними поспілкувались, але часу було мало, тому взялись до роботи. Поки ми малювали картонку з написом HANNOVER, їх вже забрали.
І тут нове випробування. На заправках і на паркінгах вже треба самим йти до людей питатись і проситись, а не стояти з табличкою(хоча це також варіант). Ми розділились – ходили до людей питались, я ше й табличку мав. Не пройшло і 15 хв, як мені зупинився Фольксваген Поло і чувак махнув головою, шо їде в Ганновер. Їх в машині було двоє. Ми з Таріком і з моєю сумкою сіли назад, а іншу сумку запхали в багажник.
А були то якісь 2 афганістанці, які живуть в Ганновері. Англійською вони не говорили і майже не розуміли. Але так як вони собі двоє постійно про шось говорили, то проблем не було. Ми собі 4 години могли спати. Тим більше ми їхали по автобану і тому дійсно можна було поспати. Єдине, коли вони питались звідки ми, то ми кажемо: «UKRAINE», а він каже: «Oh, Russland?», я йому вдруге кажу, шо UKRAINE, notRussland, він знову мені за руслянд говорить і тоді я вже відповідним тоном сказав, шо Україна не Росія. Більше він не перепитував.
Час поїздки до Ганновера пролетів доволі скоро. Ми спочатку старались не спати, слухали, шо ті махмуди говорили, дивились на дорогу, але то всьо не цікаво. Єдине, шо розмішило – то дев’ятка, яка по автобану перділа, але ми тільки її замітили і полетіли далі.
І от Ганновер. Цікаве місто, гарна архітектура, все чисто і по-німецьки. Вийшли ми десь, на якійсь вулиці, подякували нашим махмудам, подарували їм відкритку зі Львова і пішли шукати пригод.
Так як ми вже знали, шо можуть бути проблеми з Інтернетом, я записав всі координати і вказівки нашого коучсерфера на листку ше в Берліні. І правильно зробив. Але ми приїхали в місто десь о 17.00, а Серкан (коучсерфер) писав, шо він на роботі і звільниться десь тільки о 19.00, тому ми ше трохи мали часу. І шось нас пробило на хавчик. Спочатку думали знову йти в МакДональдз, але пішли в Бургер Кінг….то фактично то саме, ті самі яйця, тільки в профіль…Зїли по гамбургеру і пішли шукати вокзал, де ми мали зустрітись з Серканом. Йти було не довго, ми ше його чекали там десь хвилин 40.
З німецькою пунктуальністю, в 7 годині прийшов Серкан, хоча, як ви догадались, сам він турок. Приємний, молодий чувак, який перший раз приймав до себе людей. Нам було все одно який раз він приймає людей, бо нам треба було переночувати=)) По дорозі додому, зайшли в супермаркет, Серкан прикупив троха продуктів. Ми нічого не купували, бо nomoney– nohoney=))
Коли прийшли до будинку, Серкан попросив почекати, бо там якась бабулька не хоче, шоб він нікого не водив до хати і як тільки вона вийде, то ми зайдем. Ми вже думали, шо нас «кинули», але всьо було гут, 10 хв і ми вже в квартирі.
Як на для одного, то квартира шикарна – дві кімнати, балкон. Все дуже просто, але в простоті і заключається вся краса.
Якшо ви думаєте, шо ми наїлися в тому Бургер Кінгу, то явно помиляєтесь. Ми були дууууже голодні. Серкан вирішив це питання, приготувавши макарони. Ми смачно поїли, попили пивка, поговорили про все і посиділи в неті. Він нас попередив, шо вставати треба буде рано, бо йому на роботу на 8 годину. Тому ми вирішили довго не сидіти…прийняли душ і полягали спати.
П.С. Вибачайте, шо так помалу про то всьо пишу. Якшо чесно, то не завжди є час, а деколи і музи нема=)) але постараюсь постити частіше, бо є ше багато про шо розказати!!!
0 коментарів