Після весілля нема нічого кращого ніж забити на всіх, і втекти чим подальше. Моя давня мрія піти в гори без якось попереднього плану. Взяти собою тільки карту, гроші і продуктів на декілька днів. А в нинішній нашій ситуації, коли в нашій появилась собака дуже хотілось провести бойове хрещення. 
Стільки вражень, стільки емоцій, шо навіть не знаю, з чого почати. Напевно, в такому випадку почну спочатку=)
Ми вже бачили чудовий звіт про Печеру Оптимістичну, але я хочу розповісти більше про технічні моменти поїздки. Дуже багато виникало питань, особливо в нас, які їхали вперше, що нас там очікує. Зразу хочу сказати дякую, Юдині Наталі за то, що терпіла мене, коли я назвонював з номиви питаннями.
Словацька республіка (словац. Slovenska republika, Slovensko) — держава на сході центральної Європи, межує на півночному заході з Чеською республікою, на півночі з Польщею, на сході — з Україною, на півдні — з Угорщиною та на заході з Австрією. Рельєф: Карпатські гори, включаючи Татри й Бескиди на півночі, прекрасні дубові й букові ліси; долина Дунаю на півдні.
Одразу хочу попрохати читача не проводити паралелі з проектом Беара Ґріллса, оскільки це було б занадто претензійно з нашої сторони і оскільки це — наш перший такий досвід, це наша перша спроба перевірити себе на стійкість духу і витривалість тіла, в умовах без їжі і таких уже звичних і необхідних речей, як палатки, спальники і всілякі зручності. Тільки ніж, фляга, компас, теплий одяг і засоби добування вогню… і ще, мабуть, здоровенний запас ентузіазму, без якого похід міг перетворитися на безглузду трату часу. Чи так це — нумо читати далі!!!
Напів спонтанна поїздка. Планувалось їхати групою в 14 людей, але майже в останній момент вирішили відділитись. білети до Воловця в нас вже були. Йшли чисто по карті, ніхто з нас там раніше ще не був. Чуток заблудились, зато за день прошли то, що я планував за 2 дня. З водою були проблеми чуток, майже всі джерела на карті оказались пересохшими. Зато ягід було аж забагато, більшість продуктів можна було собою не брати.
Всі погодяться, що спонтанні поїздки, які довго не плануєш – найкращі. От така була і в нас. Вирішили їхати в Рівне, а точніше в «тунель кохання», який знаходиться біля Рівного в містечку Клевань.
Похід в гори чисто в емоційному плані — подія очікувана і неординарна, весела й енергійна, але, більш того, часто — це іспит на витривалість, перевірка волі і командного духу. Ось приблизно такий сумбур емоцій наповнював нас, групу з семи чоловік, дорогою від Буковеля, фінішної точки нашого маршруту, до славного міста Івано-Франківськ, звідки вже всі, знесилені, але по-своєму щасливі, роз'їхалися по домівках… Але про все за порядком.
Признаюсь чесно — не сподівався. Чомусь я очікував, що буде щось таке забите і далеке від сучасного розуміння курорту. Думав, що знову будемо кататись по нечищених трасах, з, стирчащими з під снігу, залишками кущів. Тим більше, сам факт того, що це мала бути корпоративка, психологічно настроювало на зменшення самого процесу катання в сторону побухати. А факт того, що все більше і більше людей просилось, щоб я їх навчив кататись означав, що для мене катання сьогодні не буде взагалі.