Поїздка в Буковель 2011

Якоби вже лютий, а ми цього року на лижах ще не були. Треба було це діло поправляти. Чому Буковель? Хотілось покататись з комфортом, та і Юлі обіцяв звозити і показати. Після Пилипця, на трасах якого ми не один раз зустрічали каміння і залишки кущів, які так і просились щоб на них впасти і щось собі пробити Буковель мав показатись раєм. Комфортно, якщо чесно, не дуже то і получилось. Я зазвичай його хвалю, але цього разу буду розповідати і про його негативну сторону.
Доречі з нас п’ятьох двоє умудрились отримати травму. Аня вилетіла з траси та досить таки сильно вдаритись коліном і чуток подряпала шолом. На її щастя він в неї був. А Стен при падінні пошкодив руку. В нього на відміну від Ані на другий день рука спласла чуток і він нормально катався. Живучий гад 🙂

На початку ми думали самі організувати свою поїздку. Але в результаті це все діло сильно затягнулось до останнього. Також залишалося питання доїзду. Був звичайно варіант їхати своєю машиною, але він мав деякі свої недоліки. В результаті забили на то діло і скористались послугами туристичної фірми. Якщо чесно то на нас це не дуже подібне. Зазвичай ми намагаємося уникати такі організації і планувати свої поїздки самі. Ціна, якщо порівнювати з витратами на свою машину була досить таки адекватною. Плюс вони забеспечували не тільки дорогу, а і проживання. Ну і вечеря. Хоча було б і непогано організувати маленький ранковий перекус. Не знаю, як всі, а я був досить таки задоволений.

Популярність Буковелю має свою і іншу сторону. Вони щороку хваляться рекордами відвідуваності. Але при цьому вони не показують ту перевантаженість, яка буває на підйомниках і трасах. Черги це саме більше, що мене діставало. Траплялися моменти коли ми більше часу проводили біля підйомників, а ніж на самій трасі. Натовп був настільки великий, що люди падали. Всі хотіли пройти вперед першими, при цьому абсолютно свідомо ставали на лижі. Важко уявити скільки лиж так поцарапали чи поламали. Все це збоку нагадувало худобу в загоні, а не людей.
Робочі на підйомниках це взагалі окрема тема. Бачили картину коли батько з дочкою, в момент коли сходили з крісла зашпорталися і впали. Робочий підбіг, припідняв їх і просто відкинув в бік. Я розумію, що вони могли заважати висадці наступних пасажирів, але ж з якою неповагою це було зроблено просто важко передати словами.
Чуток далі в єбинях було спокійніше. Напевне це наслідок людської ліні, що мене не може не тішити. Нажаль не всі з нас добре їздять і все таки прийшлось перший день провести серед цього ******. Я навіть не міг чітко визначити свої можливості. На цих трасах не виходило сильно розганятись, не тільки, щоб було разом, а і за натовпу. На другий день я нарешті дорвався до червоних трас. Чесно? Задоволення. Але не через те, що там траса цікавіша. А тільки через те, що траси там не сильно розбиті натовпом.

Зношеність трас один з тих мінусів, який я не очікував побачити на Буковелі. Переважно вони досить таки сильно дбають про їхню якість. Чи то було дуже багато людей і вони не хотіли закривати трасу, чи то просто погода не дозволила, але на це було важко дивитись. Більшість синіх трас були зализані до блиску. Знизу як завжди з горбами. На другий день випав сніжок. Але, як на мене він сильно ситуацію не спас.
Траси чуток подальше були в кращому стані. На деяких зустрічалась льодова корочка поверх снігу. Дивно, чому до того часу лижники ще її не збили. Кататись там було набагато цікавіше. Доречі, не люблю я простих спуск вниз. Це скучно. Мені більше подобається помалу, але по дорошках з поворотами.

Десь під обід другого дня я попав до 12 витягу. Там зізвонилися і зустрілись із Стеном. Мене зразу насторожила його пропозиція поїхати покататись на більш цікаві траси. Я понадіявся на його адекватність. Зря :). Уявіть собі картину — я, лижник, який накатав 3 дня відсили, ще декілька годин назад перейшовши з синіх трас на червоні, їду і тут перед мною два вказівника і обоє чорні. Я розумію, що і повертатись назад якось не охота, як-не-як йти далековато чуток, і вперед їхати страшно. Стен притормозив і зачекав мене. А вот його Юля погнала вперед. Як вона так умудряться з чорної траси спускатись я просто в шоці. Хоча я розумів, що це рішення не саме адекватне в моєму житті, але спускатись всетаки треба було. По чутчуть, кантуючи кожні 4-5 метрі я спустився майже до кінця. А потім не розрахував з кутом і завалився. Проїхав так метрів 20. Дослідив, що називається, трансу інтимним місцем. Загубив лижу. Добре хоть вона застрягла чуток нижче від мене, а то ще прийшлося би повзти за нею. Ну а дальше коридорчиком метрів так 400 і я вже бачу підйомник, біля цих двох маніяків. Тоді ще зарікався, що з ними більше нікуди не поїду. Я зараз сиджу і переглядаю карту і згадую де я був.

Взагалі карта Буковелю заслуговоє премію, як сама краща карта для дезорієнтації ворога. Людина, яка перший раз приїхала не то, що не зрозуміє, як все влаштовано, вона толком не може зорієнтуватись куди їхати щоб добратись додому. Деякі підйомники підписані, про номера деяких треба питатись. Знаю дуже багато випадків коли люди піднімали на траси, з яких потім не могли самі спуститись. Щоб добратись з однієї траси на іншу часто треба робити по декілька пересадок і спусків. І так поки не доберешся. Що робити людині, в якої закінчився абонемент посеред такого маршруту я так і не зрозумів.

Їда. ЇЇ вроді би в Букавелі багато, але десь піти поїсти буває важко. По перше це дорого. Ми заплатили 80 грн на двох за легкий перекус. Я вже мовчу про смак. Ніколи не думав, що традиційний український борщ має мати смак не менш традиційних китайських паперових стаканчиків. Моя вам порада, ніколи не їжте на горі. В низу з якістю чуток краще, але цін це ніяк не збавляє. Та взагалі пошук вільного столика перетворюється на якийсь міський квест. Щось подібне з туалетами. Вроді би і Їх багато, але щоб знайти переважно треба спуститись вниз. Як часто вони їх прибирають для мене залишається загадкою. Після такого починаєш розуміти фразу “пам’ятник не-рукотворний”.

Підсумок (з пам’яті):
Прокатав 2 дні (8:30 — 16:30)
Був на спусках: 7A, 3A, J, 13E, 13A, 13D, 5B, 12A, 15A
Падав: 6 раз
Губив лижу: 3 рази
Збитих бабульок: 0