Перша поїздка на лижі

Доброго ранку/дня/вечора. Хочу, сьогодні, поділитися з вами історією моєї першої поїздки на лижі.
Довго не міг зважитися (хоча сам троха екстремальний хлоп), вічно були якісь відмазки і тут… На тобі!!!
Варто відмітити, що рішення про поїздку, я прийняв в абсолютному тверезому стані (практично не вживаю алкоголю) під час святкування Нового Року. Пару дзвінків друзям і знайомим, і ось збираєтья бригада 9 чоловік. 7 хлопців і дві дівчинки.

Все почалося в вівторок, рано вранці, причалапали на вокзал в 6:45, народу з лижами і сноубордами повно. Перша думка — будемо їхати в забитій електричці, але після Підкаменя-2010 все пофігу, і не таке бачили 😉 На диво електричка була пуста, пару годин в дорозі, десятки зіграних партій в брідж, декілька ігор в мафію і ми вже в Славському. Взяли лижі на прокат (на мій паспорт записали 4 людини 🙂 ) і вирушили на місцевому «таксі» в Грабовець. Таксі… гм… в УАЗі 9 чоловік… це бомба.
З’їхавши з асфальтованої дороги почалося те саме бездоріжжя, коли сидиш попереду, то таке враження що зара цей УАЗик перевернеться. Але 4х4 вирішує будь-які проблемки зв’язані з бездоріжжям. Приїхали у пункт призначення, обмінялися з водієм контактами, назад теж потрібно буде вернутися; оплатили проїзд — 110 грн. за машину Правда, під сам підйомник нас не доставили, потрібно було спускатися на лижах добрячий кусок. На око прикинути, то 1000 метрів це точно. А я ще й до того всього не маю досвіду їзди на лижах взагалі. З горем пополам… Почали готуватися. Отримав пару настанов від моїх більш досвідчених друзів, але при цьому ніфіга не запам’ятав, як не крути а практика то практика=)

Парочка радісних лиць, які ще не підозрювали що їх очікує 🙂

Ну що ж, прийшла пора спускатися… Рушили… пару метрів простояв на ногах, і зрозумівши шо швидкість вже занадто висока щоб я міг щось зробити я вирішив просто напросто завалитися на бік (самий дієвий спосіб). При першому спуску, до підйомника, я почав опановувати елементарні повороти, зупинитися, поставивши ноги ялинкою, мені ніяк не вдавалося, тому я або падав, або робив різкий розворот, але для цього потрібно було мати більш менш місця. А його, як на зло, вистачало доволі рідко, тому на перших порах я надавав перевагу тому щоб впасти на малій швидкості, аніж потім злазити з якоїсь смереки… Треба ж себе берегти, авось в мене не розкритий талант до катання, який я ще не встиг перевірити!
І тут, хех… Ще один пагорб, на який для початку треба піднятися а потім спуститися до підйомника До пагорба добиралися потихеньку, хтось швидше, хтось помаліше. Почав на цьому маленькому схилі їздити, туди-назад… і вічно падав, щоб йому… Я ще навіть встиг перекусити канапками, і випити чайочку, зробити ще декілька фоток перед спуском.

Пігнали до підйомника, поки ми чекали щоб нам його ввімкнули, фотограф Женя креативив. Викладаю більшу знимку, щоб люди оцінили всю фішку даного фото!

Ааа!!! Ось і він. Бугель!!! Це така штука, де на трос натягнута, умовно скажемо палиця, і двоє лижників беруть її під задницю, і їдуть догори. Є один мінус цієї штуки, зазвичай ноги втомлюються ще до того як піднімешся, якщо піднімешся Беремо квиточки. Мій брат на всіх парах, точить лижі =)
Розбиваємося по парах, більш досвідчені з менш досвідченими, або взагалі не досвідченими. Мені випала честь їхати з моїм другом, Ваньою. Усілися… їдемо, бугель зупиняється що 10 метрів… Починає діставати. Ще і зупиняється в таких місцях… Як вам пояснити, не дуже рівних, як для мене. А ще брат, який їхав попереду мене з Мартою, вже був на гірці під нахилом десь в 60-65 градусів (я ж як майбутній інженер, можу і на око прикинути 🙂 ) Переживаю трохи за нього, як не як він теж вперше на лижах. Запустили бугель. Тут Ваня говорить, «головне не впади…» І що ви думаєте? Бабахнувся. Фішка в тому що якщо падає один, то через відсутність нормальної рівноваги падає інший, що і сталося з Ваньою. Настрій різко в мінус, мало того що сам впав, так ще і других підставляю. Найшли дорогу, через якісь городи назад до бугеля. Гроші, звісно ж, ніхто повертати не збирався. Ну фігня, другий раз має бути кращий, хоча я вже не горів бажанням підійматися. Поліз на бугель з Костею, теж бабахнулися, але вже не по моїй вині. Думка тільки одна, вертаюся в Славське, і найближчою електричкою валю додому!
Сиджу біля підйомника, куди всі з’їжджаються, малий зі мною, п’ю чай і про себе матюкаюся що в мене нічого не виходить. До речі, малий з гірки спускався пішки, далі взнаєте чому.
Плюнув на все, чекаю Ваню, який вже другий раз встигає спуститися, і роблю з ним дубль 2 на бугель. Ееее!!! Піднявся.
Але не тут то було, як побачив яка там гора… Мать моя в коньках на босую ногу (саме тому мій брат спускався пішки)… Повірте інакші слова в голову не приходили. Трійця моїх друзів, дала по газам вниз, а я стою і над чимось думаю. Думаю шо страшно трошки, але ж спуститися прийдеться. Війна фігня — головне маневри. І рушив… Зразу почав їхати юзом (до цього не вмів), сам з себе дивувався що в мене виходить одночасно повертати обома ногами, навіть подекуди виходило зупинитися, а як не виходило, то стандартний метод — на бік завалювався=)))
Хух, спустився вперше. Зробили пару фотографій, поки ще всі живі і здорові.
На фотографіях, Марта, я, Віталік і ми троє.

Емоцій море… Думаю, яке нафіг Славське, буду зависати тут до посиніння))) Піднімаємося другий раз, друзі знов чкурнули вперід. Я за ними, бачу щось вони зупинилися і сміються ледве не задихаються… Було троє а зараз двоє. Виявляється Ваня так летів що влетів в ялинку, на щастя в низеньку, але зі снігом, який в результаті був весь на ньому. Картина була, чесно сказати, доволі кумедна — валяються лижі і палки, а за 5 метрів Ваня який вилазить з під ялиночки весь білий і щось бурчить. Ми не можемо стримати сміху, хоча результат міг би бути плачевніший. Але Ваня профі, за нього в цій ситуації можна було не переживати. Шкода що не було чим зазнимкувати цю подію=))
Знову ж спустилися донизу, я відчув як мене все болить. Але фігня, підімаємося знову. На це раз з Костею. В найнезручнішому місці, підйомник вимикають і зразу вмикають, Костя вивалюється а я якось запис. Бугель вмить зупинили і дали нам поновити наше початкове положення=))) Знизу ж з нас сміються що чути сміх на всі Карпати!

З’їжджаємо, я починаю їхати юзом, і в тут в один момент в мене відбувається ступорне положення, я не можу повернути а швидкість все росте і росте… Падаю… Так летів, що шапка і окуляри з мене злетіли. А ще сніг встигав залетіти під низ куртки і зверху вилетіти… Коліно болить… Телефон вилетів (так і не знайшов його). Але їхати треба. За мною спостерігали двоє новачків з іншої компанії, на щастя чи на горе вони не під’їхали допомогти (гора доволі крута, зупинитися було б важко), а тільки гукнули чи все добре. Збираюся і потихеньку спускаюся далі. Їду потихеньку біля дівчинки-початківця, а ззаду хлопець крить «Юль, я между вами проеду?». Вона йому «Да я немножко отойду». І тут картина… хлопець пролітає між нами і кричить «Бляяя, а как тут тормозить???» Доволі кумедна картина. Все обійшлося добре. Їду далі, знову ж падаю, лежу і не можу зрозуміти, живий я ще чи ні… піднімаю голову пролітає та ж сама дівчинка коло мене і падає перед самим парканом в чийсь город. Я і вона починаємо заходитись зі сміху з даної картини %)

Все думаю, перепочину трішки. Завалився на лавку і дивлюся як їздять наші. Тут Віталік на самому схилі починає гальмувати, і так нахиляється що зачіпляє головою гору, і звісно ж падає. Знову всі починають реготати. Вам напевно це здається не дуже зрозумілим, як можна сміятися з падіння, але там зазвичай панувала така картина. На секунду всі завмирають чи все нормально з тим хто падав, як тільки він подає признак життя то можна і сміятися, бо це реально було доволі смішно)))

День добігає до кінця, піднімаємося крайній раз і будемо спускатися не до самого підніжжя а до пункту висадки/посадки в УАЗик. На цей раз їхав а бугелі сам, так було набагато зручніше. На горі вирішили зробити прощальне фото. Ех шкода що це крайній спуск на сьогодні. Мої другани звісно ж погнали вперід. Позаду залишився я і Костя, який вмудрився загубити шапку на самому крутому схилі гори, і топав догори пішечки за нею :))

Добралися до нашого контольного пункту. Усі втомленні, ледве погрузилися в наше славнозвісне таксі. До речі я дуже захоплююся професіоналізмом тамтешніх водіїв, які провозять в день сотні людей по бездоріжжю, ще й гірському бездоріжжю.
По приїзду в Славське, здали лижі в прокат. Ви собі не уявляєте який кайф одягнути звичайні черевики для простих смертних. Я не писав вище, але особливість лижних черевиків полягає у тому що місце це фіксується гомілковостопний суглоб трішки нахилене, для того щоб ви завжди знаходилися в напівприсівшому положенні. І підошва в черевиках абсолютно рівна, а не так як в звичайних з каблуком. Звісно ж звикаєш, але при перевзуванні ловиш несказанний кайф!!!
До електрички залишалося ще 2.5 години, вирішии піти в місцеве кафе, там дістали всі канапки, чаї, кави і топтили. Звісно ми були голодні і нам цього не вистачило то ми доганялися, хто чанахі а хто картоплею з відбивною)))
В електричці ж сил грати в карти, вистачило не у всіх, дехто просто як тільки сів так і заснув. До речі, що замітив, вже не вперше, що дорога назад, з будь-якої поїздки здається набагато коротшою!
Вдома ще два дні відходив від Карпат. На перший день спав 10 годин, а на другий 12. Але хочу поїхати ще раз. І обов’язково це зроблю!

Ще пару фото=)))

Завжди Ваш і свій, sergiyaka