Хто рано встає або спати не лягає, той за день дуже багато встигає !

Всі погодяться, що спонтанні поїздки, які довго не плануєш – найкращі. От така була і в нас. Вирішили їхати в Рівне, а точніше в «тунель кохання», який знаходиться біля Рівного в містечку Клевань.

Весь інтернет гуде фотками звідти і вже давно закрадались думки поїхати туди і побачити вживу цю красу і переконатись, що це не фотошоп, а дійсно витвір рук людей і природи, яка все гарно доповнила.

Назбиралось нас аж 5 людей, мало бути 6, але один хлопчина в останній момент не зміг поїхати….ну  і ледь не забув про гітару!=)) Компанія зібралась весела, що дуже радувало, бо це вже величезний натяк, на те, що поїздка буде вдалою. Так і сталось, але про все по порядку.

Розклад поїздів взнали, білети купили, зібралися….о 00.00 біля Скрині (місце зустрічі змінити не можна). Поїзд Львів-Луганськ відправлявся в 1.08, тому ми ше встигали закупитись і в дорогу. Нам потрібно було доїхати до Здолбунова, де ми пересідали на електричку і попадали в Клевань. Їхати три з половиною години, за які ми встигли поговорити, поспівати, посміятись, а дехто, ще й поспати. А от і Здолбунів, доволі непоганий вокзал, про який ше буде розмова, півгодинки і ми вже в електричці Здолбунів-Луцьк. Трошки перекусивши, ми подумали, що пора вже шось поспівати і полились пісні Гадюкіних, ОЕ, Плачу Єремії і Івасюка. Народ, якого було не дуже багато, був в шоці, але шо нам молодим?!!!=)))

Година часу і ми в Клевані. Самого міста ми не побачили, бо зразу рушили в бік тунелю. ДжіПіЕс і випадкові перехожі нас скерували і ми за 15 хв стояли, з широко  розплющеними очима, а потім всі почали бігати, роздивлятися і фоткати(сь). Я вам скажу так «КРУТО». Реально нереально круто. Все дійсно, як на фотках, краса. Ми вирішили йти цим тунелем до його кінця, але як виявилось, не все так просто. Світло в кінці тунелю нам вбачалось дуже часто, але це все була ілюзія і я точно не збрешу, якшо скажу, шо ми пройшли десь 4 км, і це ще був не кінець. Йти було доволі важко, бо шпали заросли кущами,  стежки немає і просто тьма кровосісів. Спочатку був ліс, потім болото, потім якісь хащі і от ми побачили дорогу, по якій навіть їздять машини і стежку, по якій час від часу ходили люди, які нам підказали, як вибратись до сусіднього села. Село Оржів, в яке ми вийшли, ми проїжджали електричкою, тому ми дійсно пройшли хороший кусок дороги.

Вже з Оржева ми поїхали в Рівне, де погамали місцевої піци, побачили, що Львів вже на набагато вищому рівні  в питаннях сервісу, закладів харчування і т.д., але і ціни в нас відповідні, там — дешевше.

Окреме «велике ДЯКУЮ» хочу сказати своїй хорошій подрузі Люді, яка була нашим телефонним гідом, бо живе в тих краях, дуже нам допомогла і порадила поїхати в Пересопницю, про яку мало хто знає, хіба шо чув про Пересопницьке Євангеліє. Туди ми і направились.  Виявляється село маленьке, тому там маршрутки їздять доволі рідко. Через саме село приблизно 5-6 разів на день, а ще можна йти в сусіднє село (1 км), де частіше їздять. З Рівного туди їхати приблизно годину. Для нас найважливішим було не проспати нашу зупинку. Але так як ми троха виділялись серед людей, вже всі в автобусі знали, куди ми їдем і нам показали, де виходити.Приїхали… Вийшли з автобуса… Краса… Величний музей і сільська природа, без шуму і пороху. Дівчата від того свіжого повітря зразу почали дуріти, фоткатись посеред дороги… але шо тут поробиш?! Це нормально. Одразу до нас підійшов дуже хороший, як потім виявилось, пан, який нам допоміг розібратись, шо, куди і як. Навіть запропонував нам покататись на конику верхи. Ми, звичайно, погодились і пішли розглядати музей.

Музей був збудований минулого року, до 450-ї річниці Пересопницького Євангелія. Все зроблено дуже гарно і акуратно, як не як під патронатом президента, який і відкривав його. Дуже цікаві експонати, дуже хороші люди, та й взагалі, все як положено. Ціна квитка дорослого — 10 грн, для студентів — 5 грн.

Трошки далі від музею, біля церкви відновили дерев’яну вежу  тих часів. Як нам розказували, Пересопниця була непростим селом, тобто там було ціле городище, вирувало життя. Але про історію не будемо, кому цікаво — сам пошукає і запитає в вуйка Гугля чи в інших там вуйків=))

Уявіть собі: стара дерев’яна церква, старезний дуб, біля нього коник і ця вежа… а ще надзвичайно свіже повітря і хороший настрій. Скажу чесно, що ми планували приїхати туди на годину часу подивитись музей, але залишились до вечора… тобто до останньої маршрутки, яка їде звідти на Рівне о 19.00.
Поки всі по черзі катались на конику, ми розстелили карімати, дістали весь харч, шо мали, дістали гітару і почали співати. І це все якось так від душі… ну просто супер… словами не передати. Ще одне «велике ДЯКУЮ» кажемо пану Всеволоду, який нам допоміг зорієнтуватись в цьому селі, дозволив на конику покататись і ше й з нами поспівав. Село, як виявилось дуже мале, з населенням приблизно 150 людей, але дуже раджу його відвідати. Там якась дуже класна енергетика.

19.00… приїжджає автобус, багато людей, але ми спокійні… ми ж зі Львова, в нас тут після нового року і не таке бувало=)) Так шо година часу на одній нозі чи в якійсь незрозумілій позі для нас не проблема.

От і Рівне, далі ми довго думали, шо робити далі і з того всього пішли їсти. Знову ж таки ціни — адекватні, але персонал і атмосфера самого закладу — такі собі. Нас навіть не настрашив музичний автомат з якого постійно лунав шансон або попса. Але з нашим приходом там заграли Гадюкіни і ОЕ. А на прощання поставили Рамштайн=)) Думаю нас там запам’ятали.

Далі був рівненський вокзал, електричка Рівне — Здолбунів, пригоди в декого з нашої команди в цій електричці, 4 години на здолбунівському вокзалі в абсолютно різних позах (не подумайте нічого поганого) і нарешті довгоочікувана електричка до рідного міста. Ще були холодні вагони і мякі лавки. І нарешті ЛЬВІВ!!!

Але взагалі все пройшло дуже класно і всі дуже задоволені. Хочу сказати, що ми дуже часто шукаємо куди поїхати, цікаві місця, але десь далеко, а насправді, в нас «під носом» є дуже багато цікавих і недосліджених місць, куди потрібно їхати і розказувати іншим.

Дякую за увагу=))