Почну напевне не з самого важливого — з спорядження. Тюнінг тут руль не грає. Відстань значно менші. Снайперські гвинтівки взагалі можна лишити дома. Ідеальним варіантом буде щось коротке. Наприклад MP5 або М4. Варто також звернути увагу на механи. Вони тут реально рулять. Звук шарів в бункері чути надто добре, так само, як і звук підкручення пружини. Але якщо іншого вибору нема то прийдеться обходитись тим що є.
Беріть собою резиновий ніж. Він буде просто незамінний якщо ви в колі противників. В правильних руках це просто незамінний інструмент диверсії. Ніякого шуму пострілів і ніяких путосовок. Навіть після того, як ви ним скористались шанс, що вас помітять дуже малий.
Доречі недавно опублікував історію в Стрию. Можна сказати це добрий приклад використання ножа.

Одне з основних правил — не варто бути подібним на корову із дзвіночком. Все, що дзвенить чи створює інший лишній шум треба залишити або перекласти. Перед виходи на завдання просто поскаціть і ви почуєте, що є лишнім. З того самого міркування варто позбутись всього що може відбивати світло.
Рекомендую вдягатись тепло. По перше в ночі коли ви будете хотіти спати температура вашого тіла почне падати. По друге в ночі реально холодно. Можете собою брати флягу з коньяком. Я навіть би сказав дуже рекомендую. Коняк чудово зігріває і не раз виручав мене. Особливо я відчув його потреба на зимовій нічній грі. Правилами це не заборонено. Тут головне перестаратись, а то можна отримати бан. Добре собою мати термос з чаєм. Але це додаткова вага.

На нічних іграх не дивляться, на них слухають. Нема кращого орієнтиру для ворога, а ніж ваш ліхтар. Не слід помагати йому. Просто дайте очам приспособитись до темноти і ви будете приємно здивовані. Якщо вам вже дуже хочеться скористатись тактичними ліхтарями, то світіть в очі противнику. Це дезооринтує його і дасть вам приблизно 1-2 секунди. Не варто забувати, що ваша жертва не одна і у відповідь на ваше світло можуть полетіти шари з іншого кінця. Тому ліхтар при можливості включайти подалі від себе. Наприклад можна заховатись за поваленим деревом, а ліхтар поставити зверху. В ніякому випадку не можна допускати, щоб світло падало на когось з вашої групи. В колоні світло використовує (в крайньому випадку) тільки перший, щоб не засвітити своїх.
В деяких ліхтарях є режим струбоскопу. Буває, що на деяких іграх організатори забороняють користуватись ними. Причина цьому сильна деозоринтація. Люди не просто губляться, а буває, що падає. Але якщо організатори не заборонили і він у вас є то це дуже потужний інструмент при штурмі.

Не губіть своїх і навчіться пам’ятай де хто є. Це врятує вас від свого ж вогню. В нас був випадок, коли половина групи пішла на розвідку. Коли вертались назад вони передали по рації, що натрапили на противника. Було вирішено на деякий час затаїтись і послухати. Ми (перша група) також почули рух біля себе і попробували звязатись. Але ті прикрутили звук рацій, щоб не демаскувати себе. Не памятаю чия куля полетіла першою, але в результаті було ранено 2 людини. Я особисто умудрився підстрілити командира в затилок, який обходив ворога права.

Маскування. Ви думаєте в ночі настільки темно, що абсолютно нічого не видно? я вас розчарую. Страйкболіст із стажем задницею чує противника. А помагають його прості маркери. Самий кращий подразник — звук. Чути шари в бункері, чути гілки під ногами, навіть деколи чути важке дихання. Очі в ночі майже не працюють і їхня енергія передається вухам. Але це не озгначає що м абсолютно сліпі. В нас є досить таки великий шанс побачити рух або відблиск окулярів. Навіть якщо на вас у лісі посвітили ліхтарем — завмріть і прикрийте окуляри чимось. Скоріше за все вас не помітять. Я ношу панамку і мені достатньо просто чуток нахилити голову. Оптика доречі тоже дає сильний відблиск в світлі ліхтаря. Я вже мовчу про лампочки на рації. Їх можна дуже легко заклеяти ізолентою.
Запамятайте, саме гірше видно не в ночі, а в сумеркках. Очі не ще не встигли адаптуватись до погано освітлення. А якщо в цей момент, щей падає дощ то можете забути на будь-які рецептори.

Морально вам треба бути готовим, що вам прийдеться погано бачити, ви не будете знати куди йти і звідки у вас стріляють. Ви будете боятись просуватись далі, щоб часом не нарватись на противника. Про холод і бажання прилягти під деревом я вже мовчу. Думаю, вам сподобається

Запись Нічні ігри впервые появилась Недома.

Ми з командою подалися в ліс поруч з переднім входом. Я з Юрою по ліву сторону дороги, а Міша з Андрієм по праву. По плану ми мали максимально затримати просування ворогів і не дати добратись до точки вчасно. Поодинокі групи в нічному лісі можуть сильно зіпсувати плани, особливо коли невідома їхня кількість і дальше просуватись страшно.
Практика вже показала, що противника приходиться чекати довго. Я обачливо сів на рюкзак і накрився курткою. По старій хороші традиції почав дрімати і тільки час-від-часу просипався, прислухаючись до шуму навколо. Вже через півгодини мене розбудив Юра і сказав щось подібне на “п-п-п-п-п-о-овзуть”. Бідолаха настільки замерз, що було чути, як трусяться шари в його бункері. Я йому вручив флягу з лікарством коньяком, який на нього подіяв як жива вода. Він ожив митєво.
Ворог був всюди. Тут і проявився мій підлий характер. Ну а що робити? Вони повзуть, ну і ми з ними повземо. Вони починають висвітлювати і штурмувати, ну і ми помагаємо підсвічувати. При цьому не втрачає шансу постріляти в спину. Кілька раз прозвучав дикий голос з фразою: “Бля, свої”. Ми звісно вибачились, як істині джентльмени і через хвилину знов взялись за своє. Ця вся акція тривала десь годину, після чого настала тишина. Чи то в них люди закінчились, чи то просто страшно йти стало. А нам то скучно.
Скука — ось, що рухає нашими людьми. Я сказав Юрі, що піду чуток погуляю і залишив його самого на кромці лісу. Чуток страшно було відходити звітам, тому що зверху на будівлі ходили наші ж “снайпери”. Якось обідно було б отримати свою ж пулю. Але щастя було на моїй стороні і я успішно добрався до будівлі. Там гордо терлись до стіни двоє противників. Мабудь шукали вікна. Такий шанс випадає тільки раз на сезон і втрачати його було не простимо стидно. Треба було щось в них запитати. А що? Що могло їх підвісити на секунду? Ну не буду я питатись скільки градусів нижче нуля. Ну все, вони близько. Фраза якось сама прийшла в голову. Запитав чи наші вже в середині. Вони довго дивились по нашивках і намагались впізнати мене, а я скориставшись шансом витягнув резиновий ножик і “підрізав” одного, а потім зразу ж другого. Вони явно не собразили. Я повторив. Нуль. Не витримав і вже просто покрутив ножиком біля очей. І тільки тоді я почув від них: “блін, нас прирізали” і вони успішно пішли шукати мертвятник. Напевне їхні співкомандники почули це і з лісу шари полетіли в мене.
Висновок — ніколи не бійтесь імпровізувати.

Поки писав згадав ще одну історію. Вона відбулась десь років 2 назад. Гру, якщо не помиляюсь організовували Гурхи. Відома їх гра з інопланетянами. В мене навіть з неї збереглись фотографії. По перше в той день до нас приходили дівчатка з Експресу, які описали нас в статті мажорами і садистами. А друге я успішно сплутав однокомандника з бревном.
А було все дуже просто. В мене сіла рація і я не знаючи обстановки вирішив триматись Деса. Він біжить прямо — я за ним. Він ліг — я тоже ліг недалеко. Вот так лижу я, мерзну. Вже і до коняку рука потягнулась і насіння доїдаю. А руху то ніякого. Ну ось думаю перепитаюсь, що і як. Кличу його — тишина. Я його легенько копнув — а це брєвно. Тепер він точно на мене образиться.
З цієї гри пам’ятався ще один момент. В двох словах нам треба було в нічному лісі назбирати “артефактів”. Противнику звісно також. Щоб народ тупо не залягав то по полу ходили “інопланетяни”. Це щось таке двоноге з двома ліхтарями на голові. Вони бігати не могли, але коли до тебе доторкплись ти вважавя мертвим. Ну ось, штурм, частину артефактів підняли і побігли назад. Ну думаю лежу сам, тишина, нікого нема рядом. В цей самий момент рядом появляється інопланетянин. І я наблюдаю, як всі кущі і пеньочки оживають і починають від нього тікати.
Моя колишня команда в той день мене ще раз потішила. Це мабудь моя карма. Короче просуваємось вперед. Я роблю перебіжку, падаю перед піньком. І тут голос Еша збоку “пішов нафіг звідси, чого так блисько ліг”. Я перебігаю до іншого пеньочка і тут Дес: “Блін, Дізель, тусуй звітси, не кучкуйся”. Ну вот, що мені сироті, куда не впадеш там вже хтось зайняв.

Запись Мої історії з нічних ігор впервые появилась Недома.