Варто почати з того, що Renaul Lodgy хоча і вміська машина, але при розкладеному третьому ряді сидінь багажник зменшується до дуже малих розмірів. Якщо в двох словах, то в такі моменти туди легко входить тільки міський рюкзак. А треба було помісти 5 людей з речима і 2 собаки Був звісно варіант взяти автомобільний бокс на кришу, але ціна в більше ніж 400 грн за оренду мене не приваблює. Я вирішив, що пробуємо пакуватись, як є. А якщо вже не поміститься то поїдемо за боксом.

В результаті зробили наступним чином. Один повний рюкзак, казанок і кілька спальних мішків запхали на місце для них пасажирів третього ряду. Вийшло продовження дивану 3го рядую. Зверху постилили накидку для собак, щоб захистити салон і самих собак. Останні мали втішитись, так як місця в них збільшилось.
Дальше всі дрібні речі, починаючи від сірників і закінчуючи трекінговими палками було розпихано в осі вільні дірки. Було використано кишені в дверях, простір під сидінням, ніші. Каремати, великі рюкзаки запхали в багажник. При цьому Даша тримала речі з салону, а я намагався закрити кришку. Потім речі чуток проштовхувались в низ і зверху набивалось ще пачкою речей.

Перший пункт, а по плану і останній — Скелі Довбуша. Ну варто сказати, що по неуважності замість кординат [49°02′35″, 23°40′58″] ми в навігатор ввели [49.0235, 23.4058], що позволило нам зробити додаткові 120 км. В момент коли приємний жіночий голос нам сказав “Ви прибули в пункт призначення” ми були глибоко в якомусь селі. При чому цьому кут був такий, що машина навіть не думала триматись на ручний тормоз. Прийшлось вертатись назад.

Зразу скажу, що дорога туди дуже погана. Відрізок після болехова жахливий. Мені здається, що тільки раз нам вдалось перейти на 3тю передачу і то не надовго. Більшість часу їхати на першій і другій. Багато приходилось обїзжати по обочені. Підйом на саму самі скелі хоч і не мав асфальту але був рівний.

Попали нарешті на місце. Людей багато. Коней і гавна ще більше. За 10 хв кілька раз нам пропонували прокатись чи сфотографуватись. Палаток також багато, нема де стати. Прямо так і відчувається, що всі зїхались сюди на День Незалежності. Зустрілись з друзями, які нас тут чекали. Буквально привітались і вирішили валити десь ночувати.

Нам підказали, що є поляна чуток нижче прямо біля водопаду. Для нас це ідеальний варіант, так як в нас собаки, а ще треба варити їсти. З дровами впринципі там тоже не особливо напряг. Спочатку пробували купити в місцевих, але нас успішно послали. Доречі там місцеві не особливо привітні.

Місце дійсно класне. Якщо незважати на компанію справа, яка включила музику з машини то там досить таки спокійно. Машини з туристами ввечері вже не їздять. Вода як я сказав є. Магазин тоже під боком.

Доречі погнув свої нові кілки. Шкода.

Зранку після сніданку вирішили їхати на річку Стрий. Юля швидко проклала маршрут через навігатор. Цього разу два рази перевірили. Насправді конкретного маршруту не було, але було бажання рухатись дальше. Ми просто вибрали точку, де чисто теоритично можна було вийхати на річку.

Вот таке вот чудо зустріли на заправці в Стрию. Цікаво дивитись, як люди на машині за 70,000$ заправляються на безплатній заправці. Якщо чесно не було ніяких емоцій до самої машини. Но колись таку собі прикуплю точно.

Короче вийхали ми на якусь дорогу в польову дорогу. Там якби з кимось зустрівся, про щоб провустити задом прийшло би їхати дуже багато. Зато пуста дорога і непоганий шанс дати можливість дружині поїздити за рулем. Доречі прав вона не має і це її приблизно шостий раз на кермом. Но вона в мене молодесь, я її дуже швидко обучив азам.
Доречі Lodgy має досить таки непоганий кліренс, як для машини її класу. Мені здається, що інженерів рено довго катали по наших дорогах перед тим як посадити на креслення.

І тут ще одна несподіванка. Я коли купляв машину то мені ділер сказав, що вони продали аж 20 Lodgy на Львівську область. Тому для мене зустріти хоч одну таку машину, як моя у Львові це свято (було, що 2 за день бачив ). А тут на іншому березі річки такий брат.

з

Ще десь на половині дороги ми прийняли рішення поїхати на “Прийму”. Це скальний комплект на околиці Миколаєва. Я був приємно здивований, але в моєму рідному місті появились мітки маршруту. Зразу скажу що до нього ми не добрались. Зато попали до каплички в формі писанки в Миколаєві.

Вже темніло. На Прийму ми не встигали і треба було шукати місце під ночівлю. Рядом було досить таки любиме моїми батьками місце в селі Тротянець. Єдина проблема, що коли ми були минулого разу то комарів там було просто нереально багато. Плюс до того прийшлось купляти дрова. В ночі не хотілось лазити і шукати по лісі.

Місце дуже красиве. Але я переживав, як я зранку буду по росі виїзжати вгору. За рулем я недаво. Машину зраю ще не досконало. Резити тоже думаю від ділера не сама ідеальна. Але нашастя чуток тримаючись задницею за крісло машина пішла як треба.

Доречі після цього в мене в машині їхали 7 людей і 2 собаки. Плюс до того речі. Відчуття….ну я декілька зар перевіряв чи в мене часом не затянутий ручний тормоз. Машині було важко, але вона справлялась.

В результаті:
Проїхали: 300км
Спалили: 25л
Чуток поцарапали лак машини об кущі
Зві приїхали змучені і щасливі

P.S. Всі фотографії тут

Запись Перша спроба автотуризму впервые появилась Недома.

Для мене планувати маршрут досить таки складна дія. Маючи перед собою тільки карту, дуже легко прогадати з порцією маршруту на день чи планами на воду перед сном. Досить сильно помагають чужі звіти, фотографії і Гугл Земля.
Цього разу все простіше. Вибору де ночувати практично нема. Тобто або ти ночуєш тут або на хребті в холоді і голоді. І відстані між таборами досить великі. Не встигнути нема ні найменшого бажання.

Стартували ми з КПП Зелене. В нас перевірили документи, записали дані і випустили на маршрут. Це не Ділове, тут дозволів на перебування в прикордонній зоні не треба. Отримали легкий наганяй за те, що не зареєструвались в рятувальників.
До КПП треба було ще дістатись. Дорога, яка йде паралельно з Черемошом просто паршива. швидкість 40-60км. Перевізники явно були не задоволені.

Погода класна. Сонечко. Води йде багато. Маршрут маркований і добре протоптаний. Перша запланована зупинка озеро Марічейка. Дійшли під вечір. Люди втоплені, готові спати прямо біля озера. Як завжди в кількості 3х людей йдемо на розвідку поляни по переду. Знайшли класне місце, вода рядом і комарів нема. Звичайно хотілось вище. Але вище тільки альпійка, спати погано і дров нема.
Була в мене думка закинути частину речей сьогодні чим по-вище, щоб завтра на хребет швидше вийти. Але люди явно вже давно мертві і якусь таку операцію робити буде важко.
Мабуть в мене з дружиною була єдина холодна ніч. В нас спальники літні і розраховані під +7. Решка кажуть виспалась нормально, незважаючи на, якось храпуна.

Другий день. Основна складність маршруту мала впасти на нього. Треба було встигнути від одного озера до іншого. На сьогодні нас мав чикати Піпіван з своєю обсерваторією. Я на неї хотів попасти років п’ять мабуть. Доречі він в кращому стані ніж був. Другий раз туди не цікаво ходити, але раз в житті попасти сюди треба обовязково.

Кінцева наша ціль пройти, як найдальше до першої стоянки. Як виявилось пізніше, і дуже добре що ми дальше не пішли, після Озера Несамовите спати нема де. Якщо вже пройшли озеро то або чуток спускатись і ховатись від вітру в ямах, в яких зараз води багато або переходити аж за Говерлу, що фізично мабуть не можливо.
Погода погіршилась остаточно, пішов дощ з градом. Йти дуже важко і ми прийняли рішення ховатись під тентом. Але довго так стояти не можна, світловий день обмежений. А в темряві ходити небезпечно.

На варіант ночувати біля Несамовитого також не тішив. Як мені пам’яталось з минулої ночівлі там дров нема. Та ще до того волого. Враховуючі що ми всі промокли, голодні і хочеться хоч чуточку тепла, газовий пальник, який був собою нам не поможу. Спускатись нижче самий кращий варіант. Там і дрова мають повиятись і вітру менше (Х* то правда). Але спуск сьогодні означає, що завтра ми по новій змушені будемо то саме піднятись, по тому самому маршруту. Можна зробити закладку з продуктами біля Несамовитиго, але сама пропозиція ховати частину продуктів, щоб потім за ними вернутись і тягнути їх туди і назад викликала обурення. Мабуть Мене не правильно зрозуміли.

Біля самого озера 4-5 палаток. Люди кажуть, що тут стоять вже другий день. Судячи по всьому в них також була холодна ніч. Згадується, що друв тут нема.

На стоянку прийшли майже за темноти. Всі знов були готові спати прямо тут і ніхто дальше на розвідку далеко йти не хотів. Місце холодне, мокре, продувається. Якби не викопана яма нашими попередниками то з костром могли виникнути проблеми. Вода рядом, навіть забагато її. Дров нема. Плюс до того темнота. З трудом натягуються всякі огризки. Знов дякуємо за яму, яка сильно економить дрова.

Третій день. Ранок. Всі дуже довго спали. Відчувається, що вчора пройшли більше норми. В наших рядах є травми. Йти дальше повною групою не реально. Єдиний варіант залишати тут табір і без речей штурмувати Говерлу і потім назад. Досить таки небезпечно, так як маршрут далекий.
Холодно, реально холодно. Навіть собака тулився в палатці. Його на ніч накрили, щоб він не перехолодився. На ранок у відрі замерзла вода, значить була мінусова температура. Це явно не для моїх літніх спальників.

Хто не знає, в нас є традиція, що в кожен похід, хто має бажання бере “секретний ніштяк”. Ніхто інший не знає про нього. І десь далеко в горах він витягується. Минулого року я брав дві банки з горошком і кукурудзою. Після того, як ми мали дуже сухий день вони пішли тільки так. Цього року ми вирішили відірватись на повну і взяли Київський торт, правда по частинах. Коржі їхали окремо. Крем готувався на місці з пакетика.

Задоволення розтягнули до максимума. Я вже думав відмовити всіх йти на Говерлу. Але було б дуже стидно зійти з маршруту так швидко. З нами йде собака і один рюкзак на воду, перекус і дощовики.

Якщо чесно я очікував на важкий підйом. Все ж таки сама вища точка країни. Маршрут пробігли швидко. Стежка проста, але має декілька небезпечний місць. Дуже сильний вітер, сховатись нема де. Ті, хто мають чим захистити вуха відчувають себе щасливими. Є декілька небезпечних місць, дуже легко підвернути ногу.

Часу вертатись назад є дуже мало. Тим самим маршруток встигнути майже не реально. Є варіант йти через база відпочинку Заросляк. Треба буде спуститись і знов піднятись. Але це ближче і плюс до того, там прямий маршрут через ліс.
Заросляк нас зустрів своїми кіосками і всі згадали для чого вони собою в гори взяли гроші. Такі речі як Кока-Кола або пиво смакують абсолютно інакше. Десь через годину підйому від бази появились перші пропозиції заночувати прямо тут, а завтра дійти до табору. Якщо чесно такого не очікував. Якщо б ми так зробили, то думаю люди, які залишились біля палаток визвали б зразу рятувальників нас шукати.
На стоянку вийшли вже було темно.

Про собаку
В мене таке відчуття, що в мене перший Бордер Колі, який був на Говерлі. Собак звичайно находився. Але незважаючи, що в нього зараз травмований мяз, він тримався молодцем.
Їв погано, приблизно раз на день подвійну порцію. Скорш за все це через емоції.
В останій день попав дощ, дуже змок і змерз. Дуже довго пробували висушити і відігріти собаку. Останній як тільки вгрівся то відключився на 12 годин.

По традиці:
Зублено речей — 0
1 вивих, 2 легких розтягнення

Запись Травневий похід Чорногорським хребтом (Піпіван — Говерла — Ворохта) впервые появилась Недома.

Запись Фотозвіт змагання їздових собак (канікрос) впервые появилась Недома.

Маршрут планувався Бистриця — г. Довбушашка — ( м.Горгани ) — Яремче. Але ще в перший день вибрали не правельну дорогу і змінили маршрут на Бистриця — г.Плоска — п.Столи — п.Блоджив — Буковель.

Місцеві коні. Таких достатньо тільки раз погодувати і вони можуть довго йти за вами.

Джаз тільки спочатку проявляв активність в сторону коней, але потім заспокоївся.

За перший день ми пройшли Бистриця — п.Бложди (приблизно 30 км). Було важко і під цінець не всі вже витримували. Як на мене такі довгі переходи робити не варто. На наступний день я, Юля і Богдан залишились в таборі на полонині, поки решта людей без речей вийшли на Малий Горган і Довбушанку.

Цілий день сильний туман. В таку погоду ходити не сама клаща ідея. Були моменти, коли від костра не було видно палаток.

Зранку було холодновато. Ми собаку ще в ночі накрили флісом. А зранку коли почали збирати речі засунули його в спальник. Після чого він успішно заснув і ще проспав з годину.

Я якраз купив новий тент. Було бажання попробувати. Час був, а нагода сама прийшла. Потім викладу огляд.

Зранку зібрались в дощ і вирішили не йти на Яремче а добратись до Буковелю. Видимість була дуже погана і через камянисті гори пертись не дуже хотілось.

Запись Похід по Горганах на День Незалежності впервые появилась Недома.

Запись Фотозвіт польотів на паропланах з Гимби впервые появилась Недома.

«Gran Canaria — це світ в мініатюрі. Кожен побачить тут частинку світу: хтось Грецію — в затишних білих будиночках і вузеньких вуличках, які в’ються вздовж скель, хтось каньйони Америки — різкі і небезпечні, з чубчиками кактусів то там, то тут, хтось пустелю Африки — дюни з розжареним піском… соснові ліси і ще багато цікавого, вражень не перерахувати… тут все по-іншому і це
захоплює!»
«моє найважливіше враження — супер кльові кактуси, мега створіння природи))) вони мене пруть і сняться до сих пір… а ще трошки пальми з бананчиками))) а ще канарська(іспанська) поліція… я таких сексуальних поліціантів ще не бачила»

«незабутні враження від неймовірної пригоди, які будуть ще довго усвідомлюватися і переварюватися. Впевнений на 100%… Хочу ще! Якби не фотки — не повірив би досі, що там був, вважав би, що це мені наснилося»

«як я хочу назад… те відчуття, коли ти далеко, далеко від всього, від турбот, роботи, проблем… я нині перший день на роботі і другий в Києві, і мене чомусь то вбиває… хочеться знові відчути волю, волю від всього, телефону, відчуття часу, відчутя обов’язків… ой… було прекрасно… а ще класно було, як починався ранок, одягала спросоння купальник і в басейн, вийшовши з якого мене чекав Віталік з свіжозвареною кавою)))) оце мега круто»

«Гран Канарія — наче зовсім інший світ, зі своїми горами, рослинністю і культурою. Тут відчувається справжній незабутній і непідробний смак подорожей»

Ось приблизно із такими думками ми й повернулися в Україну. Знову будні, знову за роботу, а може… ну її і гайда на Канари!!!

Як отримати туристичну шенген-візу до Іспанії?

Думаю, багато хто вже мав справу з візами, або хоча б чув щось про шенген і пам’ятає, де вдома лежить закордонний паспорт)) А тепер серйозно, насправді візу отримати нескладно і не мало б бути з цим проблем, за однієї архіважливої умови — правильно сформований пакет документів, який подається у візовий центр, у Львові він на вул.Братів Міхновських, 1. Починати варто з авіаквитків, причому моніторити сайт за декілька місяців до запланованої відпустки, тому що ціни постійно міняються і бажано звісно зловити момент, коли вони найдешевші. Ааа, про квитки написав, а про перевізника ще ні слова, летимо з лоукост а/к Ryanair. Так як це лоукост а/к, є деякі нюанси щодо ручної поклажі, відміни бронювання і чек ін-у квитків, про це тут і на офсайті детальніше. Весь перелік документів на візу тут. Зі страхівкою, фотками, дозволом на обробку персональних даних і заповненням анкети (як заповнювати — тут) труднощів не повинно бути. Тепер найважливіше — забронювати житло, купити квитки і подбати про фінансове забезпечення. Ми фінзабезпечення робили по-різному, головне, щоб сума була відповідна: хтось робив обмінку, хтось ксерокс іменної картки (можна як дебетної, так і кредитки) з чеком з банкомату. Крім цього, ще потрібна довідка з роботи про збереження робочого місця на час подорожі, фрілансерам — не потрібно.

Як добратися до пункту призначення?

Львів — Жешув — Жирона — Барселона — Гран Канарія — Барселона — Жирона — Краків — Перемишль — Львів. Ось такий дооооовгий маршрут нашої подорожі. З України, на жаль, райянейр не літає, тому потрібно летіти з Польщі. В нашому випадку — з Жешува. Зі Львова виїхали 9го о 6й ранку, інші рейси не підходили по часу, а потягом — дорожче, о 10й по місцевому вже були в Жешуві, до речі, невеличне охайне і приємне містечко. До аеропорту їздять маршрутки, називаються L, відправляються від зупинки біля залізничного вокзалу (Dworzec PKP), ось розклад. Майже опівночі вже були в аеропорту Жирони (Aeroport de Girona-Costa Brava), поруч з терміналом є автостанція, а о 0.15 останній рейс до Барселони, дають стільки автобусів, аби забрати всіх пасажирів, тому тут без проблем. Весь графік до Барселони і зворотньо до Жирони тут. Близько 2ї ночі були вже в Барселоні, прибуття на а/в Estaci? del Nord, знаходиться в центрі міста поруч з тріумфальною аркою. Виліт на Гран Канарію з аеропорту Ель Прат (Aeroport de Barcelona-El Prat), добиралися громадським транспортом, власне, тут варіантів вистачає — або автобусом, або електричкою. 10го надвечір ми вже заселялися в свої апартаменти на острові. Назад вже більш-менш зрозуміло: до Жирони — автобусом з а/в Estaci? del Nord. З Кракова є прямий потяг до Львова, правда, він дорого коштує, і є тільки один рейс зранку, тому дешевше нам вийшло потягом до Перемишля. Поруч з/д вокзалу в Перемишлі є автостанція, звідки ми якраз встигли на останній рейс, орієнтовно половина 8ї, до Львова.

Який клімат на острові?

На острові дуже приємний клімат, немає нестерпної жахливої спеки, а дощі взагалі рідкість (частіше буває в північній частині) і постійно дує приємний вітерець. Ввечері звичайно прохолодніше, тому якась легка кофтина чи сорочка з довгим рукавом не буде зайвою.

Як і де харчуватися?

Харчувалися в основному вдома, самі готували, а в апартаметах є все для цього необхідне: тостер, мікрохвильовка, електроплитка, посуд. Продуктами закуплялися в Alcampo — аналог нашого Ашану і в Mercadona, щось на кшталт нашого Сільпо. Здивувало, що ціни мало відрізняються від наших: щось є дешевше, щось трохи дорожче. При розрахунку карткою в більшості випадків просили показати паспорт або інший документ. А як десь на ескурсії їздили, то брали перекус з собою або шукали макдональдс. Харчуватися в кафешках чи ресторанах — ось що справді дорого, заїхали хіба раз в рибний ресторанчик в містечку Sardina на півночі острова, смачно було, свіжовиловлена рибка, креветки, устриці, смакота одним словом, але й відповідно коштує — на 100 євро посиділи.

Який ренткар обрати?

Фірм, які пропонують авто в оренду, дуже багато, деякі мають свої точки в аеропортах. Ми замовляли онлайн Сітроен С3 або аналог в Plus Car за місяць до поїздки, номер картки при бронюванні не вказувався. В аеропорту дочекались менеджерів з плюскару, відвели нас на стоянку, заповнили договір, записали двох водіїв, до наших прав зауважень не було на щастя, на місці одразу й оплатили. Замість Сітроена отримали Фольцваген Поло 1.4, майже новий, 30 тисяч пробігу всього. Дуже задоволені, нас 5 тушок з ручною поклажею і продуктами ганяли по місцевих автобанах і 120, і 150 без проблем. За 8 днів спалили бак бензину і приємно були здивовані мізерною витратою палива нашої Жозефіни (так, ми дали їй ім’я!!!). Накатали близько 700 км. Брали машину в аеропорту, там на стоянці і залишили, як нам говорили під час підписання контракту, з тією кількістю бензину в баку, яка було при отриманні (1/4 бака), ключі в спеціальний зелений ящик. Депозит не блокувався. За 8 днів заплатили 79.40 євро всього. Об’їздили весь острів. З платними парковками під шлагбаумами розібралися тільки на 5 день, тому обходилися безкоштовними паркінгами або платними на узбіччях. П.С.Якщо побачите там темно-сіре Поло з трішки погнутим переднім бампером — то наш)).

Де і як розважитися? Що обов’язково треба побачити?

Ось чого-чого, а розваг там вистачає з лишком, на будь-який смак і колір. Водні, повітряні, наземні, екстремальні і не дуже, куча турів по острову… А ми скромно обмежилися аквапарком і зоопарком в Маспаломасі, ось і ось, проте задоволення отримали вдосталь, всього по акції за 2 парки заплатили 46 євро. Об’їздили майже весь острів, містечко Firgas славиться свою мінеральною водою, а на Paseo de Gran Canaria є каскадний водоспад, макети і викладені плиткою герби всіх островів. Містечко Arucas — столиця рому, також відоме церквою San Juan Bautista, релігійною столицею називають містечко Teror зі своєю базилікою Nuestra Se?ora del Pino. Ще ж офіційна слолиця Гран Канарії — Лас Пальмас з одним із найбільших портів у світі. Ну і бути на острові, і не побачити справжні піщані дюни в Маспаломасі, не побувати на Roque Nublo, кам’яна 80-ти метрова брила на висоті 1800 метрів, якій, як кажуть, поклонялися аборигени гуанчі, і звідки відкривається захоплююча панорама Гран Канарії і вулкану на сусідньому Тенеріфе — ні, це нереально кльово!!!

Скільки це коштує?

Переліт в дві сторони обійшовся нам в середньому 1727 грн/чол, віза+збори 580 грн/чол, ці витрати ще до виїзду, а на острові найвагоміші витрати такі: проживання нам обійшлося в 353 євро загалом за 7 ночей, 5 осіб, оренда машини — 80 євро загалом, продукти харчування — на 220 євро, аква/зоопарк — 46 євро/чол, бензин — 78 євро.

Допоміжні ресурси

Російськомовні Форум Вінського, форум Гран Канарії, ось англомовний досить інформативний сайт, ще ось мапи острова і міст.

А тепер — фотки!!!

Жешув приємно вразив нас своєю чистотою, а то навіть і педантичністю, якщо про місто взагалі доречно так говорити, але, тим не менше, екскурсія сподобалася, побували і в новій, і в старій частині міста, де на їхній площі Ринок насолоджувалися місцевим пивом — саме те, що треба в спекотний день))

5.00 ранку. Барселонський метрополітен. Ми тут сьогодні перші пасажири. Тут тепло і безпечно. Не те, що було ззовні ще кілька годин тому. По місту бігають щурі, на Рамблі тусуються «нічні метелики» і торгаші пивом і дечим менш дозволеним. При чому, вони всі явно не іспанці, а звідкись з Африки приїхали, шукають кращого життя мабуть… Вночі неподалік площі Каталонії, по черзі дрімаючи, також вперше познайомилися і з місцевою поліцію, чемні і привітні, охайно вдягнуті, до нас абсолютно ніяких претенцій, тільки застерегли слідкувати за речами, бо злодюжок вистачає.

Рамбла зранку — це зовсім інша Рамбла!!!

Ринок Бокерія. Гуляючи Рамблою — його точно не пропустите. Солодощі, хамон, багато хамону, риба, фрукти і фреші, спеції і перці, як-от на фотці.

L’Arc de Triomf — Барселонська тріумфальна арка.

Національний делікатес Іспанії — хамон.

Вид на океан із балкончика наших апартаментів. До пляжу — рукою подати.

Містечко Puerto de Mog?n.

Пляж Amadores — один з нещодавно відкритих на Гран Канарії пляжів.

Захоплюючі і величні гори Гран Канарії, а там далі — сусідній Тенеріфе.

Славнозвісний Roque Nublo.

Релігійна столиця острова — містечко Teror.

Firgas

Візитівка Maspalomas-у — піщані дюни.

Столиця Гран Канарії — Las Palmas.

А в Palmitos Park пощастило потрапити на шоу дельфінів.

І нарешті Краків, центральна частина міста. Пора додому…

Запись Подорож до о.Гран Канарія: враження, ЧаПи, фотозвіт впервые появилась Недома.

Кілька годин очікування поруч відділу прикордонної служби „Ділове”((( Прикордонники не дуже поспішали, а разом з нами чекали ще декілька груп. На маршрут вийшли тільки в обід.

Спочатку йшли вздовж р.Білий. Після перекусу неподалік Ялинського водоспаду трохи поблукали і вийшли напряму в районі г.Полонинки, де і заночували…

…  а хтось спав під відкритим небом: в Діловому виявилося, що палаток в нас -1(((

Ранній підйом, сніданок і знову в путь.

А ось нагода для групового фото, між двох прикордонних стовпців. Так, чия палка в кадрі?))

Снігу на диво вже майже не залишилося, хіба ось такі рідкісні ділянки.

Все ближче до Попа Івана.

Один з найцікавіших моментів — підйом на Піп Іван досить небезпечний, про що попереджають навіть відповідні написи на табличках, під час підйому відкривається просто неймовірний краєвид, аж дух захоплює…

До речі, здалеку побачили/почули байкерів, які саме були на вершині, проте ми їх вже не застали, коли дойшли.

Ось вже видніється  Піп Іван, а за ним — засніжені румунські Карпати.

От і вже на вершині… А звідси відкривається вид на Чорногору.

Еххх, побили вітри і дощі наш прапор…

Піп Іван Мармароський (вид здалеку)))

На ночівлю зупинилися десь серед лісу, вода — тільки запаси, принесені з собою, вечерю варили на топленому снігу.

Полонина Межипотоки

Третя ночівля вже поряд с.Богдан. Дорогою зустріли прикордонника, котрий перевірив наші документи, ще двоє навідали під час вечері. Попили чаю та й пішли далі своєю дорогою.

Наступного ранку вийшли до села і машиною добралися до Рахова.
Загублені речі: палатка, а ще двоє сонцезахисних окулярів.

Запись Мармароси / Mun?ii Maramure?ului: фотозвіт впервые появилась Недома.

 
Дуже люблю фотографували перспективи

В лівій палатці жили дві дівчини, в правій два хлопця. Ранок. Спочатку проснулась і встала перша дівчинка. Розпалила вогонь, принесла ягід. Потім проснулась друга дівчина — розклала продукти. І вже потім проснулись хлопці

Гори повністю вкриті ягодами чорниці і брусниці

Кращої фотографії Водоспадду шипіт нема нажаль. Людей було аж забагато. Ми йшли з думкою побачити його в якихось єбинях, а зустріли асфальт, автомобільну стоянку і платний вхід

Коли піднімались на Великий Верх хтось підпалив стару траву. В результаті досить така велика частина гори оказалась у вогні

Запись Фотозвіт походу на День Незалежності впервые появилась Недома.

Прокантовавшись два или три часа в поезде сошли в славном Ивано-Франковске после чего отправились до пункта назначения.

Где для нас уже готовили вкусный завтрак, надували катамаран и просто радушно встречали организаторы сплава.

Хорошо подкрепившись и взяв в руки весла мы тронулись в наш маленький круиз.

Спустившись немного вниз по реке, поднялись к подножию водопада, которых на нашем пути было множество, вместе с пещерами, в которых по легендам жили когда то монахи-отшельники. Как бы там не было, комплекс выглядел довольно необычно, и если в пещерах действительно кто то когда то жил, то вкусной родниковой водой был обеспечен.

Осмотрев красоты первой на нашем пути достопримечательности продолжили наш путь к стоянке, где отведали вкусной яишницы, приготовленной на костре, отдохнули, отоспались, а кто то даже искупался.

Не смотря на послеобеденную лень, пришлось опять взять в руки весла и плыть, наблюдая за портившейся на глазах погодой. Еще пару минут назад солнечное небо покрылось тучами, а ветер дул прямо на нас, отчего грести приходилось уже всем вместе и в полную силу. К счастью причалили к какому-то хозяйскому дому, где радушный хозяин пустил всю нашу братию укрытся от грозы к себе в сарай, где мы весело пережидали буйство стихии наблюдая за ним сквозь щели, играя в показуху и искренне радуясь что мы сейчас не в воде.
К счастью гроза прошла быстро, и мы снова двинулись в путь, теперь уже ища пристанище на ночлег. Чесно сказать в тот момент, будучи в промокших штанах было только одно желание — побыстрее добратся до стоянки, отдохнуть от гребли и переодется. Хоть как бы легко не казалось плыть по течению, с непривычки работа веслами уже давала о себе знать, так что как тренировка для мышц очень даже хорошая и следует быть готовым к том что под конец дня, могут заболеть руки и последующие пару дней чепятать по клавиатуре будет не так уж легко.
Зато прибыв на место для ночлега, переодевшись и разложив палатки мы были полностью вознаграждены за все усилия горячей ухой, шашлыком, печеной кукурузой, десертами из фруктов и посиделками дружной компанией у костра.

А утром нас ждала корида с местными обитателями, на чьем пути мы имели неосторожность разложить свой табор.

И снова в путь, к наверно одному из прекраснейших мест которое только можно себе представить. Водопад «Девичьи слезы»

К сожалению тяжело передать китовым обьективом красоту созданую природой, к которой к счатью еще не коснулась рука человека. Можно долго и красиво описывать, но мой совет — просто это хотя бы раз увидеть.
После водопада нам «повезло» еще раз попасть в грозу, но на этот раз уже пережидая ее под тентом на воде, дрейфуя по течению, в полной растерянности куда нас несет.

После грозы, в которую мы не проплыли место стоянки и посетили Раквецкую крепость, построенную в 17 столетии, и дожившую до нашего времени уже как одна башня, не смотря на то что раньше єто был оборонительный комплекс.

На этом наш круиз водами Днестра закончился. Осталось только поблагодарить организаторов и всех за приятную компанию, и сфоткавшись на память отправится домой.
Вот собственно фото наших учасников в полном масштабе:
picasaweb.google.com/103470146445794475744/UftlJL?authuser=0&feat=directlink
picasaweb.google.com/117648155661653011867/Pedaling?authkey=Gv1sRgCJO_h53w6Z2CWg

Запись Звіт сплаву по Дністру впервые появилась Недома.

Це все діло припало на 31 липня 2010 року. Якщо чесно то я навіть найменшого уявлення не мав, що нам там може пригодитись. Базовими звісно були спальник, каремат і намет. Як-не-як, але без цих речей спати буде чуток некомфортно. Звісно була спакована аптечка (це в нас правило). З одежі взяли собою фліски, тонкі куртки, дощовики, запасні носки і штани. Ми намагались максимально приготуватись до того, що можемо впасти і сильно промокнути. Дуже добре, що не забули вхопити запасне взуття, це напевно мене мій гіркий стаж походу в Горгани навчив :).

Наша перша ціль — Тернопіль. Там нас мав забрати орендований автобус, підібрати подорозі катамарани і доставити до точки відправлення.
Як завжди, не порушуючи традиції, ми збирались в ніч перед від’їздом. Закінчили цю акцію десь в третій ранку. А вставати нам треба було в шостій, якщо не помиляюсь. І так було ясно, що за три години сильно не виспишся, а шанс проспати зростає в декілька разів. Тому було вирішено, що Invy лягає спати і через три години я її буджу і ми виходимо, а вже потім я відісплюсь в дорозі. Але як завжди, познайомились з іншими учасниками, розговорились і в результаті сон пройшов.

Катамарани надули на диво швидко. Пішло приблизно півтора години. Приємно було те, що роботою були зайняті всі. Я навіть відхопив маленьке завдання — знайти воду. Чесно? На перший погляд воно показалось мені дуже легким. Ну принципі… якщо навіть дуже подумати і прикинути всі можливі варіанти, що може бути складного знайти воду в селі, де як мінімум в кожного другого на подвір’ї є криниця. Люди не можуть жити без води, тому звідси випливає, що де живуть люди там обов’язково має бути вода. Ось пройшов я так десь п’ять хат, просив людей підказати де можна набрати. А виявилось, що Дністер, який тече за 50 метрів від домів забруднює воду. Вся вода з криниць не придатна до питання людині, її переважно використовують, як технічну. А питною водою ділитись, як виявилось не всі спішили. Напевно її привозять. По дорозі зустрів байдарочників, які також розпаковувались і готовились плисти. На питання про воду сказали, що криниці не знають тут, всю воду привезли з собою. Напевно їх вже життя навчило :). Ну що сказати, води нема, а вертатись з нічим було б дуже стидно.
Ну і вже на сам кінець, на повороті, під деревом дід сидів. Вуса, легка щетина, все як то кажеться при ньому. Я підійшов, привітався, спитав чи не підкаже де тут можна води набрати, чи, може, криниця десь рядом є. Далі п’яти секундна пауза. Я вже навіть хотів подякувати і попрощатись, але в той самий час він подав руку і попросив підняти. Я пішов за ним у двір будинку. Виявилось в нього є своя свердловина, не пам’ятаю точно, здається вісімдесят метрів в глибину (з слів господаря). Ця розповідь точно б попала в збірник казок, якщо б дід не запитав чи є чим горло змочити :).

Через деякий час був готовий сніданок. Я вже не пам’ятаю, що ми їли, але то, що це було смачно точно не забуду.
Не дали нормально їжі влягтись, як прозвучала команда завантажуватись. Через п’ять хвилин обоє катамаранів були на воді. Мене здивувало те, що вони вантажились вже на воді, але якщо подумати, то це логічно, в противному випадку їх було б дуже важко спустити. Мені Андрій сказав сідати спереду, але ми поплутали і всі всілись задом наперед. На нас подивись так ніби це не вперше в них така практика, ну і попросили повернутись. Ось так я і опинився ззаді.
Берег дуже слизький. Нема за що схопитись чи спертись, навіть чуток страшно. Двоє, в тому числі і Invy, умудрилась скупатись, коли залазили на катамаран.

Перша наша зупинка, вже на катамаранах, для огляду водоспадів. Ну що сказати, спочатку було цікаво. Потім знов водоспад, потім ще один. І далі просто ти перестаєш їх так сприймати. Напевне, я просто не цінитель
З погодою нам сильно пощастило: сонечко, легенький вітерець. А головне тихо. Ніколи не думав, що буду так любити природню тишину.

На фотографії нажаль чуток погано видно. Бачите? Зверху водоспад зробив собі дирку. Зразу отримуєш враження про силу, яку має вода.

Я дуже задоволений, що взяв з собою фотоапарат. Дуже красива природа.

А сміття мене чомусь не здивувало.

Сама долина біля водоспаду вкрита багатьма струмками, більшість з них просто нереально перейти не промочивши ноги.

Як шкода, що перший день, коли ми були на катамарані я заховав фотоапарат. Річ дорога і не дуже хотілось її намочити. Як потім показала практика першого дня, якщо сумку закріпити, то можна майже не боятись. Але все ж таки було багато моментів, які хотілось сфотографувати, але в той час фотоапарат знаходився в рюкзаку.

Я не відчував на вечір ніякої втоми. Голод також весь час перебивався всякими “ніштяками”. Доречі, за це організаторам особлива подяка. Діло в тому що цукерок, всяких там горішків, апельсини, навіть диня поїдалась прямо находу. Та і взагалі сплав більше походив на матрасників, чим на якусь активність. Якщо чесно, не жаліюсь, розслабився до неможу.

На ранок нас знов відкормили, як гусок перед смертю. Після такого народ спаковував речі досить таки в’яло. Навіть підганяння старших не сильно помагало.

Ось так виглядало місце нашої стоянки. Доречі, дров тут дуже мало виявилось.

Раніше ніколи не розумів фотографів.

Ще одна наша зупинка. Тут нас чекало болото по саму гордість, а далі водоспад (напевне, щоб від нього відмитись) і ось такий чудовий обрив. Вид звідти надзвичайний.

Мені чомусь здалось, що спускались ми довше ніж піднімались.

Я вже говорив, що уявлення не мав що треба з собою брати і які вагові обмеження для катамарана. Оказалось, що ще одного слоніка впихнути можна
Доречі десь в цей момент біля нас проплив об’єкт з пасажирами на борту. Це було щось подібне на пліт, зроблений з бутилок, камер, кульків і всякого мусору.

І ось наша передостання зупинка перед закінченням поїздки. Двадцять хвилин по кропиві і будяках. Дальше переправа через річку і на місці, біля дуже старого млина.
Якщо чесно я навіть не знаю, як люди знаходять такі місця. На вигляд це був будинок, який стояв прямо на березі річки. Зразу навіть в очі не кинулось, що там щось не так.

З іншої сторони будинку знаходилось колесо млина. На перший погляд йому років десь так вісімдесят. Все дуже прогнило, навіть було враження, що ти доторкнешся і він розвалиться.

А ось ця сама річка, яку нам прийшлось переходити. По глубині вона мені було по пояс. Invy чуток вище

На задньому фоні видно гору. Саме незвичне в ній то що вона червона. Хтось пам’ятає як вона називається?

Капітан корабля попав в кадр, ну не міг не викласти.

Напевне, тут починається самий останній епізод подорожі. Але ми його запам’ятали сильно не через те. Коли ми тільки прибували до берега ми запитали провідника чи треба взуватись, яка там земля і чи можна просто піти босим. Він сказав що так, і що також піде босим. Далі нас чекав півгодинний підйом босими по гострій скельній породі. Вже думав, що ми відстали і заблукали, але в той самий момент почули голос Андрія зверху. Він питав, чи ми хочемо побачити водоспад. Як оказалось в нас вибору не було Щоб пройти далі треба було пройти прямо під ним.

Зверніть увагу на пещеру, що знаходяться на фотографії під водоспадом. В цих печерах жив колись монах-самітник.

Дуже красивий водоспад. З висоти чуток страшно дивитись вниз, але все одно це красиво.

Вид з гори на «Інь і Янь». Хлопці розказують, що він мав більш подібну форму, але після останніх подій один з островів чуток підмило.

Ми на всі сто процентів можемо сказати, що сплавом ми задоволені. Ми ще додому не доїхали, а вже було бажання повторити. Але на цей раз хочеться чогось більш активного.

P.S. Забув викласти карту маршруту

Запись Сплав по Дністру впервые появилась Недома.