Знаючи тенденцію людей — не читати мою велику і нудну писанину, хочу зразу подякувати

Юлі — за моральну підтримку і за то, що вона бігала за білетами, а головне за то, що вона мене заспокоювала, коли я бігав по хаті к криками “***, я все провалив”
Андрію Скоморокову — за консультацію в організації сплавів і за то, що після стількох питань він мене не послав
Альоні — знов жеж за підтримку і головне за чудовий “Звіт сплаву по Дністру”
Андірію Мельничуку — за то, що доставив нас живими, а головне, що терпів, коли я робив організаційні помилки.
Ну і решті, які довірились моїм нубським рукам

Це вроді б і не самий перший мій стаж організації, але попередні вилазки були набагато скромніші і відповідно мали набагато меншу відповідальність. Не знаєш, що треба, скільки воно коштує в як організувати людей. Я вже мовчу про постійний страх когось забути чи помилитись з розрахунками кількості необхідного спорядження. І ці всі люди твої друзі і співробітники. Якщо буде щось не так, то, в кращому випадку, вони можуть просто більше з тобою нікуди не поїхати, в гіршому — взагалі видалять тебе з ВКонтакту :). Звісно було зроблено багато помилок. І навіть після того, як я клявся що більше не буду братись за організацію появляється апетит попробувати поїхати ще кудись.

У авіадиспетчерів є хороше правило — не думати, що на борту літака є люди. Інакше, вони починають переживати, відчувати відповідальність і в результаті може появитись паніка, а паніка може призвести до помилок. В кінцевому результаті, вони стають героями вечірніх новин.
Тут приблизно так само. Люди — це ресурс, тобто цифри. Ні, не спорю, до кожної людини треба прислухатись і постаратись задовільнити особисті побажання, але це чуток пізніше.От… я зупинився на ресурсах. Крім людей, в нас є ще спорядження, транспорт, їжа, ну і розваги, звісно. Як не крути, але одна половина організації це розрахунки. І тут починаються перші коломийки. Одні кажуть, що будуть точно. Інші кажуть, що скажуть завтра, а завтра знов буде “завтра”. За третіх, взагалі переживаєш, що перед самим сплавом, вони відмовляться. Куча цифр, які весь час міняються. З часом ти починаєш губитись і забувати. А це може призвести до помилки, яка є дуже небажаною в моєму дебюті.

Самим кращим рішенням в цій ситуації було скласти список і почати брати завдаток. Я просто зробив форму на Google Doc і попросив всіх бажаючих її заповнити. Точніше, було дві форми, перша загальне опитування, в якій відписалось близько 35 людей і потім друга, яка мала за мету вже скласти фінальний список і почати брати завдаток. Щоб ви мали враження про дію фрази “завдаток” на розум людей, то в другому списку зареєструвалось 15 людей. В опитуванні я питав: ім’я; чи був попередній стаж сплавів?; яке спорядження потрібно (спальник, палатка, каримат)?; чи хочуть брати собою друга/подругу?; чи вміють грати на гітарі (ну дуже я люблю гітару біля костра)?; саму зручну дату, і куди хочуть поїхати. Зараз чуток шкодую, що не запитав номер телефону.

Тут зразу виникає фінансове питання. В принципі, це для мене було саме важке. Тому, що я не знав, як пояснити людям, що це нормальна ціна за сплав і хотілось максимально її збити. Вона була нормальна і ніхто не переймався, що я хочу обдурити або замовити лишні послуги. Але в той момент мені було не до сміху. Взагалі ціни були різні, але про це я розкажу нижче. В нашому випадку, гроші ми платили не за людину, а за все разом. Навіть не знаю, як це простіше пояснити. Дивіться, в нас є 15 людей. Катамарани не гумові (хоча… брешу… гумові ) і більше десяти людей не помістять, а саме краще, на мою думку, це вісім на кожен катамаран. Це означає, що ми ціну за один катамаран маємо поділити на кількість людей на ньому і помножити на кількість днів. І не думаю, що буде дуже вигідно, коли за однієї людини прийдеться брати ще один катамаран. Так само з транспортом вокзал-річка-вокзал. Залежно від кількості людей треба було брати різний транспорт.
В кінці кінців, це все перетворилось в коловорот: від того, що люди то погоджуються, то відмовляється ціна то росте, то падає. А від ціни залежала кількість людей. Самим кращим рішенням, у моєму випадку було пояснити, чому така сума і від чого вона залежить.
Вернемось до цікавого моменту — завдатку. Завдаток — це ваша гарантія. І саме в цьому сплаві він мене врятував від повного провалу. Я приблизно прикинув, що ціна буде становити десь 400 грн. Порахували, вирішили, що брати треба половину. Наскільки це нормально — важко сказати, але я дійшов до висновку, що завдатку забагато не буває.

Доки люди здавали помалу гроші я вже був на половині дороги пошуку фірми чи групи людей, які б могли нам дати катамарани і інструкторів. Тут доречі чуток смішно вийшло, тому що з самого початку, ще до збору людей, ми хотіли піти на рафтинг і одна фірма нас погодилась взяти. Але, оскільки, я хотів мати вибір, то, звичайно, почав шукати альтернативу, в результаті чого аж три фірми сказали, що не будуть брати нас, тому що не сезон, і вода зараз не та, і не хочуть, щоб ми про них мали погане враження. Було відчуття, що нас хочуть розвести. Звичайно написали першій фірмі і пояснили, що ми не їдемо, а вони образились. Я так зрозумів, просту нашу консультацію вони прийняли за згоду поїхати, і вже зарезервували місця. Ну шкода, я їм кінцевої згоди не давав. Але, я думаю, ми ще один одного перепросимо і будемо пробувати працювати далі.
Але вернемось назад до сплаву. Серед варіантів було десь 4 фірми. Ціни коливались від 350 до 1200 грн за тих самих два дні сплаву по Дністру. Умови також були різні. Приємно, що коли розповідав, що от в нас є проект Недома і в нас є організована група, то дуже багато фірм пропонувало знижку. Умови теж були різні. Не буду називати назв, але фірма, яка захотіла 750 грн з людини не включала в послуги доставку і харчування. Були так само ще одні, які мали список цін на всякі там послуги, а ля “допомогти розкласти палатку (50 грн)” чи “навчання гребти (70 грн)” і плюс до того такий самий список штрафів.

Звісно була надія піти з групою, з якоюходили минулого року і були задоволені.Щоправда, була чуток неясність, коли і за яких умов. Плюс в перший період розмова йшла через третю особу, що чуток затягувало процес. Але в все ж таки визначились і домовились.

За адекватну ціну приблизно в районі 450 грн вони пропонували трансфер вокзал-річка-вокзал, харчування і екскурсії. Для мене дуже велика відмінність була ще в тому, що гроші вони брали не за людину, а за групове спорядження. Ну і потім вже мені треба було ділити це на всіх, з чого я плювався дуже довго. Звісно, пасажири нічого цього не відчули. В любому випадку, я був на 99% задоволений вибором. Єдине, вони зекономили на погоді :).
Інструктор дуже тоже антуражна і енергійна людина. Я б навіть сказав, навіть чуток “із здвигом в правильну сторону”. В мої обов’язки входило лише доставити людей до Івано-Франківська і передати йому в руки, а потім забрати і доставити назад. Ну і може там час-від-часу помогти десь. Все, Андрій, тепер ти будеш мені винен за рекламу :). Доречі проект/група/фірма… коротше, не знаю хто ви там, але називаються вони Тіні Гардаріки.

Вийшло так, що частина людей була не зі Львова і добратись мали самі. Не знаю хто там їх організував, але я ними був задоволений. Єдине погано, що вони в кінцевому результаті не приїхали Але, в будь-якому випадку, вони самі зібрали завдаток (теоретично) і самі організували собі транспорт. Я отримав тільки список потрібного їм спорядження.

Я чуток ризикував, так як багато людей не мало змоги передати мені завдаток то я вклав свої. Я, також, закупився на всіх білетами і оплатив завдаток за катамарани. У результаті, в цю поїздку я вклав 3600 грн. Погодьтесь, якщо все наломиться я сильно попаду

Саме зручніше нам було їхати з Львова до Івано-Франківська. Там на нас мав вже чекати мікроавтобус, який би вже довіз до річки.Зі Львова мало їхати 9 людей. На сайті Укрзалізниці ціни одні, в касі виявились іншими.Знову я почав переживати, як людям пояснити витрати. І тут, взагалі несподіваний)момент — касир запропонував відмовитись від чаю і постілі. Звісно, а нафіга нам постіль, якщо ми їхати будемо дві з половиною години? Знаєте скільки ми зекономили? Половину!
Я вже казав, що це ще не всі люди. З Олегом з Франківська все просто, він місцевий, йому їхати нікуди не треба. Чернівецькі мали їхати двома групами. Перша — машиною поставити її біля офісу SoftServe, друга — поїздом. Тут провтик з моєї сторони. Я не переконався, чи вони купилибілети назад. Звичайно, це їх проблема вже, але як-не-як я за них відповідаю. Тому завжди переконуйтесь, чи люди мають білети назад і потрібне спорядження, щоб потім не було пізно.

Згадав про спорядження. Скажемо так, я ну дуже переживав помилитись, і комусь може прийдеться спати на дворі. А в перспективі це взагалі міг бути я :). Це вже навіть почало мені снитись як кошмар. Тому, я попросив Андрія взяти запасний комплект, за що йому ще раз дякую. На щастя він не пригодився.
Це було несподівано, коли в ночі, за 10 хв до мого поїзду подзвонили люди з Чернівців і сказали, що їх не буде. А в них, мали бути вільні місця в палатці.По-перше відмова 4х людей від поїздки це ще додатково по 70 грн з людини, апо-друге в мене почалась паніка куди поселити тих, які мали спати вїхній палатці. Що називається — кошмар став реальністю. А ще це називається — вирішив зекономити 15 грн людини і виставив її на вулицю. Ні, стоп, чого це я лякаю. Звісно щось придумали б, ну там… взяли 4тим в 2х місну палатку наприклад Я зразу в поїзді порахував всіх людей і вийшло, що якраз із запасним спорядженням виходить один в один. Але в кінців-кінців оказалось, що люди, які не мали брати спорядження взяли його, навіть після того, як я вже замовив і ми навіть мали його із запасом. Я от, досі не знаю, хвалити їх, чи сварити за таке

Погода. Як раз був сезон дощів. Все змінювалось не по днях, а по годинах. Вірити прогнозам було взагалі неможливо. В кінці-кінців, я просто забив на все і вирішив їхати в любому випадку, тим більше назад дороги вже нема. Звісно ж боявся, що намокнуть і не сподобається. Тим більше я багатьох не знав і шанс, що хтось буде нити всю дорогу був навіть дуже великий. Але нічого, всі змокли, всі задоволенні і сприйняли це як пригоду

Для мене ця поїздка була… не знаю… як штурм вершини. Просто хотілось показати собі, що я це можу. І вроді б зміг, люди в більшості задоволені. Я загорівся ще за щось взятись.
Тому чекайте нових вилазок від Недома

Запись Про мою організацію сплаву впервые появилась Недома.

Це все діло припало на 31 липня 2010 року. Якщо чесно то я навіть найменшого уявлення не мав, що нам там може пригодитись. Базовими звісно були спальник, каремат і намет. Як-не-як, але без цих речей спати буде чуток некомфортно. Звісно була спакована аптечка (це в нас правило). З одежі взяли собою фліски, тонкі куртки, дощовики, запасні носки і штани. Ми намагались максимально приготуватись до того, що можемо впасти і сильно промокнути. Дуже добре, що не забули вхопити запасне взуття, це напевно мене мій гіркий стаж походу в Горгани навчив :).

Наша перша ціль — Тернопіль. Там нас мав забрати орендований автобус, підібрати подорозі катамарани і доставити до точки відправлення.
Як завжди, не порушуючи традиції, ми збирались в ніч перед від’їздом. Закінчили цю акцію десь в третій ранку. А вставати нам треба було в шостій, якщо не помиляюсь. І так було ясно, що за три години сильно не виспишся, а шанс проспати зростає в декілька разів. Тому було вирішено, що Invy лягає спати і через три години я її буджу і ми виходимо, а вже потім я відісплюсь в дорозі. Але як завжди, познайомились з іншими учасниками, розговорились і в результаті сон пройшов.

Катамарани надули на диво швидко. Пішло приблизно півтора години. Приємно було те, що роботою були зайняті всі. Я навіть відхопив маленьке завдання — знайти воду. Чесно? На перший погляд воно показалось мені дуже легким. Ну принципі… якщо навіть дуже подумати і прикинути всі можливі варіанти, що може бути складного знайти воду в селі, де як мінімум в кожного другого на подвір’ї є криниця. Люди не можуть жити без води, тому звідси випливає, що де живуть люди там обов’язково має бути вода. Ось пройшов я так десь п’ять хат, просив людей підказати де можна набрати. А виявилось, що Дністер, який тече за 50 метрів від домів забруднює воду. Вся вода з криниць не придатна до питання людині, її переважно використовують, як технічну. А питною водою ділитись, як виявилось не всі спішили. Напевно її привозять. По дорозі зустрів байдарочників, які також розпаковувались і готовились плисти. На питання про воду сказали, що криниці не знають тут, всю воду привезли з собою. Напевно їх вже життя навчило :). Ну що сказати, води нема, а вертатись з нічим було б дуже стидно.
Ну і вже на сам кінець, на повороті, під деревом дід сидів. Вуса, легка щетина, все як то кажеться при ньому. Я підійшов, привітався, спитав чи не підкаже де тут можна води набрати, чи, може, криниця десь рядом є. Далі п’яти секундна пауза. Я вже навіть хотів подякувати і попрощатись, але в той самий час він подав руку і попросив підняти. Я пішов за ним у двір будинку. Виявилось в нього є своя свердловина, не пам’ятаю точно, здається вісімдесят метрів в глибину (з слів господаря). Ця розповідь точно б попала в збірник казок, якщо б дід не запитав чи є чим горло змочити :).

Через деякий час був готовий сніданок. Я вже не пам’ятаю, що ми їли, але то, що це було смачно точно не забуду.
Не дали нормально їжі влягтись, як прозвучала команда завантажуватись. Через п’ять хвилин обоє катамаранів були на воді. Мене здивувало те, що вони вантажились вже на воді, але якщо подумати, то це логічно, в противному випадку їх було б дуже важко спустити. Мені Андрій сказав сідати спереду, але ми поплутали і всі всілись задом наперед. На нас подивись так ніби це не вперше в них така практика, ну і попросили повернутись. Ось так я і опинився ззаді.
Берег дуже слизький. Нема за що схопитись чи спертись, навіть чуток страшно. Двоє, в тому числі і Invy, умудрилась скупатись, коли залазили на катамаран.

Перша наша зупинка, вже на катамаранах, для огляду водоспадів. Ну що сказати, спочатку було цікаво. Потім знов водоспад, потім ще один. І далі просто ти перестаєш їх так сприймати. Напевне, я просто не цінитель
З погодою нам сильно пощастило: сонечко, легенький вітерець. А головне тихо. Ніколи не думав, що буду так любити природню тишину.

На фотографії нажаль чуток погано видно. Бачите? Зверху водоспад зробив собі дирку. Зразу отримуєш враження про силу, яку має вода.

Я дуже задоволений, що взяв з собою фотоапарат. Дуже красива природа.

А сміття мене чомусь не здивувало.

Сама долина біля водоспаду вкрита багатьма струмками, більшість з них просто нереально перейти не промочивши ноги.

Як шкода, що перший день, коли ми були на катамарані я заховав фотоапарат. Річ дорога і не дуже хотілось її намочити. Як потім показала практика першого дня, якщо сумку закріпити, то можна майже не боятись. Але все ж таки було багато моментів, які хотілось сфотографувати, але в той час фотоапарат знаходився в рюкзаку.

Я не відчував на вечір ніякої втоми. Голод також весь час перебивався всякими “ніштяками”. Доречі, за це організаторам особлива подяка. Діло в тому що цукерок, всяких там горішків, апельсини, навіть диня поїдалась прямо находу. Та і взагалі сплав більше походив на матрасників, чим на якусь активність. Якщо чесно, не жаліюсь, розслабився до неможу.

На ранок нас знов відкормили, як гусок перед смертю. Після такого народ спаковував речі досить таки в’яло. Навіть підганяння старших не сильно помагало.

Ось так виглядало місце нашої стоянки. Доречі, дров тут дуже мало виявилось.

Раніше ніколи не розумів фотографів.

Ще одна наша зупинка. Тут нас чекало болото по саму гордість, а далі водоспад (напевне, щоб від нього відмитись) і ось такий чудовий обрив. Вид звідти надзвичайний.

Мені чомусь здалось, що спускались ми довше ніж піднімались.

Я вже говорив, що уявлення не мав що треба з собою брати і які вагові обмеження для катамарана. Оказалось, що ще одного слоніка впихнути можна
Доречі десь в цей момент біля нас проплив об’єкт з пасажирами на борту. Це було щось подібне на пліт, зроблений з бутилок, камер, кульків і всякого мусору.

І ось наша передостання зупинка перед закінченням поїздки. Двадцять хвилин по кропиві і будяках. Дальше переправа через річку і на місці, біля дуже старого млина.
Якщо чесно я навіть не знаю, як люди знаходять такі місця. На вигляд це був будинок, який стояв прямо на березі річки. Зразу навіть в очі не кинулось, що там щось не так.

З іншої сторони будинку знаходилось колесо млина. На перший погляд йому років десь так вісімдесят. Все дуже прогнило, навіть було враження, що ти доторкнешся і він розвалиться.

А ось ця сама річка, яку нам прийшлось переходити. По глубині вона мені було по пояс. Invy чуток вище

На задньому фоні видно гору. Саме незвичне в ній то що вона червона. Хтось пам’ятає як вона називається?

Капітан корабля попав в кадр, ну не міг не викласти.

Напевне, тут починається самий останній епізод подорожі. Але ми його запам’ятали сильно не через те. Коли ми тільки прибували до берега ми запитали провідника чи треба взуватись, яка там земля і чи можна просто піти босим. Він сказав що так, і що також піде босим. Далі нас чекав півгодинний підйом босими по гострій скельній породі. Вже думав, що ми відстали і заблукали, але в той самий момент почули голос Андрія зверху. Він питав, чи ми хочемо побачити водоспад. Як оказалось в нас вибору не було Щоб пройти далі треба було пройти прямо під ним.

Зверніть увагу на пещеру, що знаходяться на фотографії під водоспадом. В цих печерах жив колись монах-самітник.

Дуже красивий водоспад. З висоти чуток страшно дивитись вниз, але все одно це красиво.

Вид з гори на «Інь і Янь». Хлопці розказують, що він мав більш подібну форму, але після останніх подій один з островів чуток підмило.

Ми на всі сто процентів можемо сказати, що сплавом ми задоволені. Ми ще додому не доїхали, а вже було бажання повторити. Але на цей раз хочеться чогось більш активного.

P.S. Забув викласти карту маршруту

Запись Сплав по Дністру впервые появилась Недома.