Варто почати з того, що Renaul Lodgy хоча і вміська машина, але при розкладеному третьому ряді сидінь багажник зменшується до дуже малих розмірів. Якщо в двох словах, то в такі моменти туди легко входить тільки міський рюкзак. А треба було помісти 5 людей з речима і 2 собаки Був звісно варіант взяти автомобільний бокс на кришу, але ціна в більше ніж 400 грн за оренду мене не приваблює. Я вирішив, що пробуємо пакуватись, як є. А якщо вже не поміститься то поїдемо за боксом.

В результаті зробили наступним чином. Один повний рюкзак, казанок і кілька спальних мішків запхали на місце для них пасажирів третього ряду. Вийшло продовження дивану 3го рядую. Зверху постилили накидку для собак, щоб захистити салон і самих собак. Останні мали втішитись, так як місця в них збільшилось.
Дальше всі дрібні речі, починаючи від сірників і закінчуючи трекінговими палками було розпихано в осі вільні дірки. Було використано кишені в дверях, простір під сидінням, ніші. Каремати, великі рюкзаки запхали в багажник. При цьому Даша тримала речі з салону, а я намагався закрити кришку. Потім речі чуток проштовхувались в низ і зверху набивалось ще пачкою речей.

Перший пункт, а по плану і останній — Скелі Довбуша. Ну варто сказати, що по неуважності замість кординат [49°02′35″, 23°40′58″] ми в навігатор ввели [49.0235, 23.4058], що позволило нам зробити додаткові 120 км. В момент коли приємний жіночий голос нам сказав “Ви прибули в пункт призначення” ми були глибоко в якомусь селі. При чому цьому кут був такий, що машина навіть не думала триматись на ручний тормоз. Прийшлось вертатись назад.

Зразу скажу, що дорога туди дуже погана. Відрізок після болехова жахливий. Мені здається, що тільки раз нам вдалось перейти на 3тю передачу і то не надовго. Більшість часу їхати на першій і другій. Багато приходилось обїзжати по обочені. Підйом на саму самі скелі хоч і не мав асфальту але був рівний.

Попали нарешті на місце. Людей багато. Коней і гавна ще більше. За 10 хв кілька раз нам пропонували прокатись чи сфотографуватись. Палаток також багато, нема де стати. Прямо так і відчувається, що всі зїхались сюди на День Незалежності. Зустрілись з друзями, які нас тут чекали. Буквально привітались і вирішили валити десь ночувати.

Нам підказали, що є поляна чуток нижче прямо біля водопаду. Для нас це ідеальний варіант, так як в нас собаки, а ще треба варити їсти. З дровами впринципі там тоже не особливо напряг. Спочатку пробували купити в місцевих, але нас успішно послали. Доречі там місцеві не особливо привітні.

Місце дійсно класне. Якщо незважати на компанію справа, яка включила музику з машини то там досить таки спокійно. Машини з туристами ввечері вже не їздять. Вода як я сказав є. Магазин тоже під боком.

Доречі погнув свої нові кілки. Шкода.

Зранку після сніданку вирішили їхати на річку Стрий. Юля швидко проклала маршрут через навігатор. Цього разу два рази перевірили. Насправді конкретного маршруту не було, але було бажання рухатись дальше. Ми просто вибрали точку, де чисто теоритично можна було вийхати на річку.

Вот таке вот чудо зустріли на заправці в Стрию. Цікаво дивитись, як люди на машині за 70,000$ заправляються на безплатній заправці. Якщо чесно не було ніяких емоцій до самої машини. Но колись таку собі прикуплю точно.

Короче вийхали ми на якусь дорогу в польову дорогу. Там якби з кимось зустрівся, про щоб провустити задом прийшло би їхати дуже багато. Зато пуста дорога і непоганий шанс дати можливість дружині поїздити за рулем. Доречі прав вона не має і це її приблизно шостий раз на кермом. Но вона в мене молодесь, я її дуже швидко обучив азам.
Доречі Lodgy має досить таки непоганий кліренс, як для машини її класу. Мені здається, що інженерів рено довго катали по наших дорогах перед тим як посадити на креслення.

І тут ще одна несподіванка. Я коли купляв машину то мені ділер сказав, що вони продали аж 20 Lodgy на Львівську область. Тому для мене зустріти хоч одну таку машину, як моя у Львові це свято (було, що 2 за день бачив ). А тут на іншому березі річки такий брат.

з

Ще десь на половині дороги ми прийняли рішення поїхати на “Прийму”. Це скальний комплект на околиці Миколаєва. Я був приємно здивований, але в моєму рідному місті появились мітки маршруту. Зразу скажу що до нього ми не добрались. Зато попали до каплички в формі писанки в Миколаєві.

Вже темніло. На Прийму ми не встигали і треба було шукати місце під ночівлю. Рядом було досить таки любиме моїми батьками місце в селі Тротянець. Єдина проблема, що коли ми були минулого разу то комарів там було просто нереально багато. Плюс до того прийшлось купляти дрова. В ночі не хотілось лазити і шукати по лісі.

Місце дуже красиве. Але я переживав, як я зранку буду по росі виїзжати вгору. За рулем я недаво. Машину зраю ще не досконало. Резити тоже думаю від ділера не сама ідеальна. Але нашастя чуток тримаючись задницею за крісло машина пішла як треба.

Доречі після цього в мене в машині їхали 7 людей і 2 собаки. Плюс до того речі. Відчуття….ну я декілька зар перевіряв чи в мене часом не затянутий ручний тормоз. Машині було важко, але вона справлялась.

В результаті:
Проїхали: 300км
Спалили: 25л
Чуток поцарапали лак машини об кущі
Зві приїхали змучені і щасливі

P.S. Всі фотографії тут

Запись Перша спроба автотуризму впервые появилась Недома.