Для мене планувати маршрут досить таки складна дія. Маючи перед собою тільки карту, дуже легко прогадати з порцією маршруту на день чи планами на воду перед сном. Досить сильно помагають чужі звіти, фотографії і Гугл Земля.
Цього разу все простіше. Вибору де ночувати практично нема. Тобто або ти ночуєш тут або на хребті в холоді і голоді. І відстані між таборами досить великі. Не встигнути нема ні найменшого бажання.

Стартували ми з КПП Зелене. В нас перевірили документи, записали дані і випустили на маршрут. Це не Ділове, тут дозволів на перебування в прикордонній зоні не треба. Отримали легкий наганяй за те, що не зареєструвались в рятувальників.
До КПП треба було ще дістатись. Дорога, яка йде паралельно з Черемошом просто паршива. швидкість 40-60км. Перевізники явно були не задоволені.

Погода класна. Сонечко. Води йде багато. Маршрут маркований і добре протоптаний. Перша запланована зупинка озеро Марічейка. Дійшли під вечір. Люди втоплені, готові спати прямо біля озера. Як завжди в кількості 3х людей йдемо на розвідку поляни по переду. Знайшли класне місце, вода рядом і комарів нема. Звичайно хотілось вище. Але вище тільки альпійка, спати погано і дров нема.
Була в мене думка закинути частину речей сьогодні чим по-вище, щоб завтра на хребет швидше вийти. Але люди явно вже давно мертві і якусь таку операцію робити буде важко.
Мабуть в мене з дружиною була єдина холодна ніч. В нас спальники літні і розраховані під +7. Решка кажуть виспалась нормально, незважаючи на, якось храпуна.

Другий день. Основна складність маршруту мала впасти на нього. Треба було встигнути від одного озера до іншого. На сьогодні нас мав чикати Піпіван з своєю обсерваторією. Я на неї хотів попасти років п’ять мабуть. Доречі він в кращому стані ніж був. Другий раз туди не цікаво ходити, але раз в житті попасти сюди треба обовязково.

Кінцева наша ціль пройти, як найдальше до першої стоянки. Як виявилось пізніше, і дуже добре що ми дальше не пішли, після Озера Несамовите спати нема де. Якщо вже пройшли озеро то або чуток спускатись і ховатись від вітру в ямах, в яких зараз води багато або переходити аж за Говерлу, що фізично мабуть не можливо.
Погода погіршилась остаточно, пішов дощ з градом. Йти дуже важко і ми прийняли рішення ховатись під тентом. Але довго так стояти не можна, світловий день обмежений. А в темряві ходити небезпечно.

На варіант ночувати біля Несамовитого також не тішив. Як мені пам’яталось з минулої ночівлі там дров нема. Та ще до того волого. Враховуючі що ми всі промокли, голодні і хочеться хоч чуточку тепла, газовий пальник, який був собою нам не поможу. Спускатись нижче самий кращий варіант. Там і дрова мають повиятись і вітру менше (Х* то правда). Але спуск сьогодні означає, що завтра ми по новій змушені будемо то саме піднятись, по тому самому маршруту. Можна зробити закладку з продуктами біля Несамовитиго, але сама пропозиція ховати частину продуктів, щоб потім за ними вернутись і тягнути їх туди і назад викликала обурення. Мабуть Мене не правильно зрозуміли.

Біля самого озера 4-5 палаток. Люди кажуть, що тут стоять вже другий день. Судячи по всьому в них також була холодна ніч. Згадується, що друв тут нема.

На стоянку прийшли майже за темноти. Всі знов були готові спати прямо тут і ніхто дальше на розвідку далеко йти не хотів. Місце холодне, мокре, продувається. Якби не викопана яма нашими попередниками то з костром могли виникнути проблеми. Вода рядом, навіть забагато її. Дров нема. Плюс до того темнота. З трудом натягуються всякі огризки. Знов дякуємо за яму, яка сильно економить дрова.

Третій день. Ранок. Всі дуже довго спали. Відчувається, що вчора пройшли більше норми. В наших рядах є травми. Йти дальше повною групою не реально. Єдиний варіант залишати тут табір і без речей штурмувати Говерлу і потім назад. Досить таки небезпечно, так як маршрут далекий.
Холодно, реально холодно. Навіть собака тулився в палатці. Його на ніч накрили, щоб він не перехолодився. На ранок у відрі замерзла вода, значить була мінусова температура. Це явно не для моїх літніх спальників.

Хто не знає, в нас є традиція, що в кожен похід, хто має бажання бере “секретний ніштяк”. Ніхто інший не знає про нього. І десь далеко в горах він витягується. Минулого року я брав дві банки з горошком і кукурудзою. Після того, як ми мали дуже сухий день вони пішли тільки так. Цього року ми вирішили відірватись на повну і взяли Київський торт, правда по частинах. Коржі їхали окремо. Крем готувався на місці з пакетика.

Задоволення розтягнули до максимума. Я вже думав відмовити всіх йти на Говерлу. Але було б дуже стидно зійти з маршруту так швидко. З нами йде собака і один рюкзак на воду, перекус і дощовики.

Якщо чесно я очікував на важкий підйом. Все ж таки сама вища точка країни. Маршрут пробігли швидко. Стежка проста, але має декілька небезпечний місць. Дуже сильний вітер, сховатись нема де. Ті, хто мають чим захистити вуха відчувають себе щасливими. Є декілька небезпечних місць, дуже легко підвернути ногу.

Часу вертатись назад є дуже мало. Тим самим маршруток встигнути майже не реально. Є варіант йти через база відпочинку Заросляк. Треба буде спуститись і знов піднятись. Але це ближче і плюс до того, там прямий маршрут через ліс.
Заросляк нас зустрів своїми кіосками і всі згадали для чого вони собою в гори взяли гроші. Такі речі як Кока-Кола або пиво смакують абсолютно інакше. Десь через годину підйому від бази появились перші пропозиції заночувати прямо тут, а завтра дійти до табору. Якщо чесно такого не очікував. Якщо б ми так зробили, то думаю люди, які залишились біля палаток визвали б зразу рятувальників нас шукати.
На стоянку вийшли вже було темно.

Про собаку
В мене таке відчуття, що в мене перший Бордер Колі, який був на Говерлі. Собак звичайно находився. Але незважаючи, що в нього зараз травмований мяз, він тримався молодцем.
Їв погано, приблизно раз на день подвійну порцію. Скорш за все це через емоції.
В останій день попав дощ, дуже змок і змерз. Дуже довго пробували висушити і відігріти собаку. Останній як тільки вгрівся то відключився на 12 годин.

По традиці:
Зублено речей — 0
1 вивих, 2 легких розтягнення

Запись Травневий похід Чорногорським хребтом (Піпіван — Говерла — Ворохта) впервые появилась Недома.

Маршрут планувався Бистриця — г. Довбушашка — ( м.Горгани ) — Яремче. Але ще в перший день вибрали не правельну дорогу і змінили маршрут на Бистриця — г.Плоска — п.Столи — п.Блоджив — Буковель.

Місцеві коні. Таких достатньо тільки раз погодувати і вони можуть довго йти за вами.

Джаз тільки спочатку проявляв активність в сторону коней, але потім заспокоївся.

За перший день ми пройшли Бистриця — п.Бложди (приблизно 30 км). Було важко і під цінець не всі вже витримували. Як на мене такі довгі переходи робити не варто. На наступний день я, Юля і Богдан залишились в таборі на полонині, поки решта людей без речей вийшли на Малий Горган і Довбушанку.

Цілий день сильний туман. В таку погоду ходити не сама клаща ідея. Були моменти, коли від костра не було видно палаток.

Зранку було холодновато. Ми собаку ще в ночі накрили флісом. А зранку коли почали збирати речі засунули його в спальник. Після чого він успішно заснув і ще проспав з годину.

Я якраз купив новий тент. Було бажання попробувати. Час був, а нагода сама прийшла. Потім викладу огляд.

Зранку зібрались в дощ і вирішили не йти на Яремче а добратись до Буковелю. Видимість була дуже погана і через камянисті гори пертись не дуже хотілось.

Запись Похід по Горганах на День Незалежності впервые появилась Недома.

Я пропоную маленький тест, який поможе визничи на скільки конкретна річ нам потрібна. Треба просто уявити, що вот ми взяли і загубили її. Наприклад, якщо це будуть сірники то вам буде важко і їх треба брати, а вот втрата рушника призведе тільки до малекої незручності.

Запись Швидкий спосіб полегшити рюкзак впервые появилась Недома.

Кілька годин очікування поруч відділу прикордонної служби „Ділове”((( Прикордонники не дуже поспішали, а разом з нами чекали ще декілька груп. На маршрут вийшли тільки в обід.

Спочатку йшли вздовж р.Білий. Після перекусу неподалік Ялинського водоспаду трохи поблукали і вийшли напряму в районі г.Полонинки, де і заночували…

…  а хтось спав під відкритим небом: в Діловому виявилося, що палаток в нас -1(((

Ранній підйом, сніданок і знову в путь.

А ось нагода для групового фото, між двох прикордонних стовпців. Так, чия палка в кадрі?))

Снігу на диво вже майже не залишилося, хіба ось такі рідкісні ділянки.

Все ближче до Попа Івана.

Один з найцікавіших моментів — підйом на Піп Іван досить небезпечний, про що попереджають навіть відповідні написи на табличках, під час підйому відкривається просто неймовірний краєвид, аж дух захоплює…

До речі, здалеку побачили/почули байкерів, які саме були на вершині, проте ми їх вже не застали, коли дойшли.

Ось вже видніється  Піп Іван, а за ним — засніжені румунські Карпати.

От і вже на вершині… А звідси відкривається вид на Чорногору.

Еххх, побили вітри і дощі наш прапор…

Піп Іван Мармароський (вид здалеку)))

На ночівлю зупинилися десь серед лісу, вода — тільки запаси, принесені з собою, вечерю варили на топленому снігу.

Полонина Межипотоки

Третя ночівля вже поряд с.Богдан. Дорогою зустріли прикордонника, котрий перевірив наші документи, ще двоє навідали під час вечері. Попили чаю та й пішли далі своєю дорогою.

Наступного ранку вийшли до села і машиною добралися до Рахова.
Загублені речі: палатка, а ще двоє сонцезахисних окулярів.

Запись Мармароси / Mun?ii Maramure?ului: фотозвіт впервые появилась Недома.

Для початку — до визначень.  OxfordDictionary не дає чіткого розуміння, в чому ж саме суть і відмінність між трекінгом і хайкінгом (тиць  і тиць).

Тому вирішив копнути (наголос на «у», до речі) глибше. Люба Wikipedia каже, що хайкінг  – спосіб активного відпочинку, піші прогулянки по наперед визначених маршрутах переважно в гірській або іншій мальовничій місцевості.

І, відповідно, трекінг  – тривала пішохідна подорож місцевістю, де, як правило, пересування транспортними засобами неможливе (не плутати з альпінізмом!!!); багатоденний похід в незвіданому та важкопрохідному середовищі, зазвичай гірською місцевістю.

В Штатах і ВБ хайкінг відноситься до піших маршрутних прогулянок з метою відпочинку. Одноденний хайкінг є видом хайкінгу, якщо він триває протягом одного дня (або ночі) без таборування. Багатоденні походи з палатками відносяться до бекпекінгу (від англ. backpack – рюкзак). У ВБ хайкінг часто називають рамблінгом, від назви туристичної організації Ramblers. Існують близькі за змістом поняття до бекпекінгу та хайкінгу, які використовують в інших країнах, — tramping, trekking і bushwalking. Австралійці використовують термін bushwalking як для походів по маршрутах, так і для походів дикою місцевістю. Tramping походить з Нової Зеландії, де таким чином називають нічні та тривалі подорожі. Багатоденні походи в гірські райони Індії, Пакистану, Непалу, Пн. та Пд. Америки, Ірану й у високогір’ях Сх. Африки називають trekking.

Це вже щось… В будь-якому випадку, хайкінг – похід з метою відпочинку по прокладених маршрутах, а трекінг – це вже виклик для тіла і духу.  І трекінгові, і хайкінгові походи можуть тривати 1-2 дні на коротких дистанціях, навіть і тижні, і місяці на тривалих маршрутах, але щоденна рутина (праця, обов’язки — кому як зручніше) – це те, що їх різнить. Але відмінність не тільки в цьому…

Інтенсивність – головна відмінність хайкінгу і трекінгу. Хайкінг, як правило, – це легкий і помірний темп походу (що насправді не робить його простішим і менш напруженим, ніж трекінг). На противагу, трекери можуть рухатись як по маршрутах, так і нерозвіданою місцевістю, пробиваючи собі шлях власноруч. Для цього трекеру необхідно мати навики виживання, орієнтування та користування картою, вміти надавати першу медичну допомогу. Хайкери зазвичай не мандрують нерозміченою територією.

Якщо трекінговий похід є довготривалим і в нього залучені носії або в’ючні тварини, то різниця між хайкінгом і трекінгом стає ще більш відчутною. В такі мандрівки наймають людей для перенесення спорядження, приготування їжі, розкладання палаток і тп на весь період походу. Звичайно, всю їжу, спорядження, одяг і намет можна нести і у власному наплічнику, це вже хто як любить і хто як звик.

Спорядження. Щодо спорядження, яке необхідне для хайкінгу та трекінгу, то все залежить від плану та умов конкретного походу, та й усе пізнається на власному досвіді. В простому одноденному поході знадобляться водонепроникне взуття, відповідний погоді одяг, карта, компас, їжа і вода, основні медикаменти, засоби зв’язку, ну і наплічник само собою. Багатоденні походи вимагають додатково крім вже вказаного намет, мотузку різного калібру і довжини, каремат і/або спальник, ніж, посуд, набір для виживання, кремінь, сірники і запальничку, таблетки для очищення води, ліхтар/свічки, засоби від комах та захист від сонця… Власне, цей список можна продовжувати і продовжувати. Також готуючи обладнання, треба врахувати і деякі небезпеки: зневоднення, переохолодження або тепловий удар, напади тварин, небезпека заблукати, травми.

Вплив на навколишнє середовище. Тут єдине, що головне,в жодному випадку ніколи не треба залишати за собою гори сміття!!!.. Ну і не залишати вогнище непогашеним.

Види хайкінгу. Backpacking (також trekking) — багатоденний складний похід по гірській місцевості,  Dog hiking – хайкінг із собаками, Freehiking – хайкери навмисно уникають маршрутів (ну звичайно, вони ж голі. І це не жарт… тиць), Hillwalking – британський варіант терміну хайкінг по пагорбах чи горах, Nordic Walking – спортивні прогулянки із спеціально розробленими палицями, схожими на лижні, Llama hiking – хайкінг з ламами,  Scrambling – щось середнє між скелелазінням і хайкінгом,  Thru-hiking– хайкінг по маршруту end-to-end в одному неперервному поході, Ultralight backpacking – хайкінг з мінімумом спорядження,  Waterfalling – хайкінг з метою знаходження водоспадів,  Dayhiking – одноденний хайкінг, без таборування, Heli Hiking – хайкінг з використанням гелікоптерів для доступу до віддалених недоступних місцевостей.

І ще ось таке симпатичне відео на завершення

Запись Hiking vs Trekking: яка різниця? впервые появилась Недома.

Не забувайте забирати мусор з собою!

Запись Мусорні пакети впервые появилась Недома.

 
Дуже люблю фотографували перспективи

В лівій палатці жили дві дівчини, в правій два хлопця. Ранок. Спочатку проснулась і встала перша дівчинка. Розпалила вогонь, принесла ягід. Потім проснулась друга дівчина — розклала продукти. І вже потім проснулись хлопці

Гори повністю вкриті ягодами чорниці і брусниці

Кращої фотографії Водоспадду шипіт нема нажаль. Людей було аж забагато. Ми йшли з думкою побачити його в якихось єбинях, а зустріли асфальт, автомобільну стоянку і платний вхід

Коли піднімались на Великий Верх хтось підпалив стару траву. В результаті досить така велика частина гори оказалась у вогні

Запись Фотозвіт походу на День Незалежності впервые появилась Недома.

Ви впевнені в тому, що кожен учасник не несе сокири і великої палатки, розрахунком чисто на себе?

Запись Зайві речі в рюкзаку впервые появилась Недома.

День перший. 24.08.
Автобус з Івано-Франківська до с.Стара Гута Богородчанського району (відравлення з автостанції біля Сільпо, рейсів багато — кожні 2-3 години), прибули на місце близько одинадцятої ранку. Хоча маючи наперед узгоджений напрям руху, одразу виявилося, що йти ним не буде можливості, тому рухалися спонтанно, звіряючи дані місцевості з картою. Біля підніжжя Журавлевої Кливи звернули вбік, перейшли вбрід річку і потрапили у володіння Лісовика. Погода була чудовою, теплою і сонячною, тому в піднесеному і бадьорому настрої рухались в напрямку г.Буц.
Час від часу натрапляли на гриби. Обходячи вершину, натрапили на місце лісоповалу і на ожинник, на суцільний схил зі смачнющими ягодами, які ми їли і на ходу, і під час привалів, обдирали руки, але їли, і їли досхочу. Там же натрапили на струмочок, по якому і вирішили спускатися нижче, до більшої річки, де вже планували залишитися на ночівлю. І тут ні з того, ні з сього нам попався земноводний делікатес. Костя проявив спритність… і в нас вже є вечеря.
Згодом найшли чудове місце для ночівлі… тільки ненадовго… Прийшлося тікати від рою розлючених диких бджіл, які не проявили бажання бути привітними з нами і добряче пожалили. На новому місці нашвидку організували вогнище і навіс. А от приготовані гриби виявилися гіркими, тому, вирішивши не ризикувати, прийшлося вдовольнитися одними підсмаженими жаб’ячими лапками.
Вночі ми усвідомили, що не дуже вдало зробили укриття: ялинкові дрова дуже швидко згорали і тепло від багаття не доходило, тому під ранок ми вже спали навколо самого вогнища, всю ніч енну кількість раз підкидаючи дрова.

День другий. 25.08.
Зранку обстежили місцевість, знайшли білі гриби, приготувавши їх поснідали, запили чаєм з молодих гілочок ялиці — джерело вітаміну С.

Далі рухались вздовж р.Семнятин, підживлюючись все ж тими ожинами… допоки не вийшли на асфальтовану дорогу серед дикого лісу, поряд — вілла, підведений газ, трансфоматор і мобільна вишка. зупинилися на привал, щоб вирішити, що робити далі. І тут під’їхати ті, хто допоміг нам вирішити. Після переговорів з державною службою охорони вирушили дорогою за вказаним напрямком до вертолітної площадки, а звідти — стежкою вздовж р.Ріпна вже за межею огородженої і підохоронної території.По дорозі знову вдалося впіймати жабу, ще назбирали грибів, було багато слідів кабанів і лисиць, але самих тварин ми не бачили. Надвечір поряд з санаторієм вийшли на територію села, поспілкувалися з місцевими і пішли шукати місце ночівлі, адже місія ще не завершена.
Оскільки вже темніло, вирішили спати простонеба навколо вогнища. Ну а на вечерю — лапки з грибами, ожини.
Друга ніч була значно холоднішою за попередню, неякісні дрова і холод від річки давалися взнаки. Сяк-так поспавши, зустріли ранок і вирушили до села.

Замість постскриптуму. Незважаючи на те, що наш похід тривав всього два дні, і на те, що ми подолали незначну відстань, вражень залишилося дуже багато, незважаючи на умови — позитивних вражень…
Крім того, кілька рядків хочу приділити привітності і доброті місцевих і щиро подякувати пані, яка майже безцінь продала нам три літра свіжого молока, і пану Петріву, який ще здалека побачив наші прапори і запропонував задарма довести нас до самого Івано-Франківська. Не знаю, скільки ще можна знайти таких місць на Землі (впевнений, вони є), але ми всі раді і горді за те, що ми — українці і наша Батьківщина така дивовижна. А на завершення — бонус. Приємного перегляду!!!

Запись Вижити за будь-яку ціну: Північні Ґорґани впервые появилась Недома.

День перший. Хочеш їсти шашличок — тягни з собою патичок. 
Точніше — цілу в’язку на кожного довелося піднімати на місце табору під Гропою, бо там крім сухої трави і ялівця, кількох сухих ялинок — більш нічого. Зате шашлик вийшов на славу, за що дружно дякуємо Дізелю і Саньку, нашому провіднику. смакота!!!

На старті перепакували рюкзаки — і вйо, в путь-дорогу! Перший же день показав, що просто не буде: ектремальні переходи через річки, а потім і мокре від снігу взуття, понатирані ноги, перші підйоми з важезними рюкзаками… ще б пак, тільки однієї провізії було як мінімум 30кг, а ще на кожного обов’язковий еквіпмент… але ми знали, куди і навіщо йдемо!!! При нагоді біля колиб зупинилися  на перекус. Ну і останній ривок на полонини під Гропою, де розбили табір, встановили прапори, розклали багаття, ну і після вже згаданого шашлика — по палатках.

День другий. Люди в жерепі-3.
Десь стільки часу повзли як слимаки, підіймаючись на Чорну Кливу на палючому сонці, в майже непролазному жерепі, місцями провалюючись по коліна (а то і глибше) в сніг. Насправді, це був один з найвиснажливіших днів як в моральному, так і в фізичному плані. До слова, для декого це був перший в житті похід.

І взагалі, другий день почався погано… Ні, я не про підйом о 5 ранку, я про жахливий сніданок з псевдосупу із напівсирого гороху і макаронів… Ні, суп — це заголосно, бо вийшла каша, неприємна ні на смак, ні на вигляд… оце так, перший сніданок — і такий провал… мені досі соромно, що хлопці майже голодні мусили рушати в дорогу. Ну нічого, перекусили, що було.

Зустріли неймовірно красивий світанок, «поснідали»))), штурманули Гропу, потім — Братківську, Руську, Чорну Кливу. Надвечір неподалік останньої розбили табір. Ну і запечена з салом бульба, ще й під коньячок — чудове завершення виснажливого дня.

День третій. Іван. Зранку, зібравшись і поснідавши гречкою з тушонкою, пішли в напрямку Плоскої. Поки був сніг і сліди групи, яку ми вчора зустріли, йшли хоча й провалюючись, зате впевнено.

Потім сніг скінчився… і сліди також — трохи поблукали. Проте досить швидко зорієнтувалися, але пізніше ще один трабл — закінчилися запаси води. Тому останні кілометри до Плоскої — без води — також непросте випробування, але нарешті добралися до джерела: напилися-освіжилися і далі спуск до перевалу Столи.

Де нас зустрів місцевий чи то єгер, чи то лісник — Іван. Кумедний дядько, особливо його нічні «концерти» після спожитої, нами ж спрезентованої, 0,5 оковитої… добре, що ми не лишилися спати в його хатинці на нарах, а відпочивали в розкладених поряд палатках.

День четвертий. Чим би дитя не бавилося… Зранку попрощалися з Іваном, і вже не особливо поспішаючи, добралися до полонини Бладжив. Тут попрощалися і з Сашком (йому треба було повертатися додому), і, отримавши останні від нього настанови, почали розбивати табір.
До вечора ще було багато часу, тому, щоб не скучати, всім цікаво було поекспериментувати з індіанською свічкою — альтернативою класичного вогнища, розпалили багаття, викрешуючи іскри з кременя, пробували і  первісним способом тертя деревини, але… безуспішно, ще спільними зусиллями привели до порядку струмочок, що був біля нас.
Загалом день пройшов досить цікаво і кожен його провів з користю)) а на вечерю — макарони зі смаженим салом.

День п’ятий. Останній. Поспавши досхочу, зранку частина групи ще підкорили Малий Горган, інші — не поспішаючи складали речі і палатки. Пообідали, вирушили до Буковеля, звідки ми, сповнені емоцій та вражень, успішно добралися до Івано-Франківська.

P.S. Впевнений, всі ми пройшли це випробування з достоїнством, і ті, для кого цей похід був першим (і, вірю, що не останнім), і ті, для кого — вже не першим, проте не менш очікуваним. Всі ми отримали важливий досвід в таких нестандартних і екстремальних умовах. А особливо молодчина Богданчик.
Ще нам повезло з погодою, можна навіть сказати занадто! Сонце було палючим! Крем для засмаги був би дуже доречним)))

P.P.S. Величезна подяка Саші, нашому провіднику з Івано-Франківська, що дуже посприяв нам в успішному проходженні і своїм досвідом, і своєю веселою вдачею)))

Загублені речі. Особисто я на другий день загубив каремат, тому всі інші рази прийшлося спати на трьох сідушках. Ще знаю, що Костя загубив годинник. Хто ще щось загубив — в коменти.

Запись ҐОРҐАНСЬКІ ФЕЄРІЇ, Або як недомівці в похід ходили впервые появилась Недома.