Для мене планувати маршрут досить таки складна дія. Маючи перед собою тільки карту, дуже легко прогадати з порцією маршруту на день чи планами на воду перед сном. Досить сильно помагають чужі звіти, фотографії і Гугл Земля.
Цього разу все простіше. Вибору де ночувати практично нема. Тобто або ти ночуєш тут або на хребті в холоді і голоді. І відстані між таборами досить великі. Не встигнути нема ні найменшого бажання.

Стартували ми з КПП Зелене. В нас перевірили документи, записали дані і випустили на маршрут. Це не Ділове, тут дозволів на перебування в прикордонній зоні не треба. Отримали легкий наганяй за те, що не зареєструвались в рятувальників.
До КПП треба було ще дістатись. Дорога, яка йде паралельно з Черемошом просто паршива. швидкість 40-60км. Перевізники явно були не задоволені.

Погода класна. Сонечко. Води йде багато. Маршрут маркований і добре протоптаний. Перша запланована зупинка озеро Марічейка. Дійшли під вечір. Люди втоплені, готові спати прямо біля озера. Як завжди в кількості 3х людей йдемо на розвідку поляни по переду. Знайшли класне місце, вода рядом і комарів нема. Звичайно хотілось вище. Але вище тільки альпійка, спати погано і дров нема.
Була в мене думка закинути частину речей сьогодні чим по-вище, щоб завтра на хребет швидше вийти. Але люди явно вже давно мертві і якусь таку операцію робити буде важко.
Мабуть в мене з дружиною була єдина холодна ніч. В нас спальники літні і розраховані під +7. Решка кажуть виспалась нормально, незважаючи на, якось храпуна.

Другий день. Основна складність маршруту мала впасти на нього. Треба було встигнути від одного озера до іншого. На сьогодні нас мав чикати Піпіван з своєю обсерваторією. Я на неї хотів попасти років п’ять мабуть. Доречі він в кращому стані ніж був. Другий раз туди не цікаво ходити, але раз в житті попасти сюди треба обовязково.

Кінцева наша ціль пройти, як найдальше до першої стоянки. Як виявилось пізніше, і дуже добре що ми дальше не пішли, після Озера Несамовите спати нема де. Якщо вже пройшли озеро то або чуток спускатись і ховатись від вітру в ямах, в яких зараз води багато або переходити аж за Говерлу, що фізично мабуть не можливо.
Погода погіршилась остаточно, пішов дощ з градом. Йти дуже важко і ми прийняли рішення ховатись під тентом. Але довго так стояти не можна, світловий день обмежений. А в темряві ходити небезпечно.

На варіант ночувати біля Несамовитого також не тішив. Як мені пам’яталось з минулої ночівлі там дров нема. Та ще до того волого. Враховуючі що ми всі промокли, голодні і хочеться хоч чуточку тепла, газовий пальник, який був собою нам не поможу. Спускатись нижче самий кращий варіант. Там і дрова мають повиятись і вітру менше (Х* то правда). Але спуск сьогодні означає, що завтра ми по новій змушені будемо то саме піднятись, по тому самому маршруту. Можна зробити закладку з продуктами біля Несамовитиго, але сама пропозиція ховати частину продуктів, щоб потім за ними вернутись і тягнути їх туди і назад викликала обурення. Мабуть Мене не правильно зрозуміли.

Біля самого озера 4-5 палаток. Люди кажуть, що тут стоять вже другий день. Судячи по всьому в них також була холодна ніч. Згадується, що друв тут нема.

На стоянку прийшли майже за темноти. Всі знов були готові спати прямо тут і ніхто дальше на розвідку далеко йти не хотів. Місце холодне, мокре, продувається. Якби не викопана яма нашими попередниками то з костром могли виникнути проблеми. Вода рядом, навіть забагато її. Дров нема. Плюс до того темнота. З трудом натягуються всякі огризки. Знов дякуємо за яму, яка сильно економить дрова.

Третій день. Ранок. Всі дуже довго спали. Відчувається, що вчора пройшли більше норми. В наших рядах є травми. Йти дальше повною групою не реально. Єдиний варіант залишати тут табір і без речей штурмувати Говерлу і потім назад. Досить таки небезпечно, так як маршрут далекий.
Холодно, реально холодно. Навіть собака тулився в палатці. Його на ніч накрили, щоб він не перехолодився. На ранок у відрі замерзла вода, значить була мінусова температура. Це явно не для моїх літніх спальників.

Хто не знає, в нас є традиція, що в кожен похід, хто має бажання бере “секретний ніштяк”. Ніхто інший не знає про нього. І десь далеко в горах він витягується. Минулого року я брав дві банки з горошком і кукурудзою. Після того, як ми мали дуже сухий день вони пішли тільки так. Цього року ми вирішили відірватись на повну і взяли Київський торт, правда по частинах. Коржі їхали окремо. Крем готувався на місці з пакетика.

Задоволення розтягнули до максимума. Я вже думав відмовити всіх йти на Говерлу. Але було б дуже стидно зійти з маршруту так швидко. З нами йде собака і один рюкзак на воду, перекус і дощовики.

Якщо чесно я очікував на важкий підйом. Все ж таки сама вища точка країни. Маршрут пробігли швидко. Стежка проста, але має декілька небезпечний місць. Дуже сильний вітер, сховатись нема де. Ті, хто мають чим захистити вуха відчувають себе щасливими. Є декілька небезпечних місць, дуже легко підвернути ногу.

Часу вертатись назад є дуже мало. Тим самим маршруток встигнути майже не реально. Є варіант йти через база відпочинку Заросляк. Треба буде спуститись і знов піднятись. Але це ближче і плюс до того, там прямий маршрут через ліс.
Заросляк нас зустрів своїми кіосками і всі згадали для чого вони собою в гори взяли гроші. Такі речі як Кока-Кола або пиво смакують абсолютно інакше. Десь через годину підйому від бази появились перші пропозиції заночувати прямо тут, а завтра дійти до табору. Якщо чесно такого не очікував. Якщо б ми так зробили, то думаю люди, які залишились біля палаток визвали б зразу рятувальників нас шукати.
На стоянку вийшли вже було темно.

Про собаку
В мене таке відчуття, що в мене перший Бордер Колі, який був на Говерлі. Собак звичайно находився. Але незважаючи, що в нього зараз травмований мяз, він тримався молодцем.
Їв погано, приблизно раз на день подвійну порцію. Скорш за все це через емоції.
В останій день попав дощ, дуже змок і змерз. Дуже довго пробували висушити і відігріти собаку. Останній як тільки вгрівся то відключився на 12 годин.

По традиці:
Зублено речей — 0
1 вивих, 2 легких розтягнення

Запись Травневий похід Чорногорським хребтом (Піпіван — Говерла — Ворохта) впервые появилась Недома.

Маршрут планувався Бистриця — г. Довбушашка — ( м.Горгани ) — Яремче. Але ще в перший день вибрали не правельну дорогу і змінили маршрут на Бистриця — г.Плоска — п.Столи — п.Блоджив — Буковель.

Місцеві коні. Таких достатньо тільки раз погодувати і вони можуть довго йти за вами.

Джаз тільки спочатку проявляв активність в сторону коней, але потім заспокоївся.

За перший день ми пройшли Бистриця — п.Бложди (приблизно 30 км). Було важко і під цінець не всі вже витримували. Як на мене такі довгі переходи робити не варто. На наступний день я, Юля і Богдан залишились в таборі на полонині, поки решта людей без речей вийшли на Малий Горган і Довбушанку.

Цілий день сильний туман. В таку погоду ходити не сама клаща ідея. Були моменти, коли від костра не було видно палаток.

Зранку було холодновато. Ми собаку ще в ночі накрили флісом. А зранку коли почали збирати речі засунули його в спальник. Після чого він успішно заснув і ще проспав з годину.

Я якраз купив новий тент. Було бажання попробувати. Час був, а нагода сама прийшла. Потім викладу огляд.

Зранку зібрались в дощ і вирішили не йти на Яремче а добратись до Буковелю. Видимість була дуже погана і через камянисті гори пертись не дуже хотілось.

Запись Похід по Горганах на День Незалежності впервые появилась Недома.

Запись Фотозвіт польотів на паропланах з Гимби впервые появилась Недома.

Взагалі відпочинок без попереднього плану має багато підводних каменів. Є дуже велика спокуса забити на все і простости тиждень за телевізором. Але якщо всетаки вийшло себе пересилити і вибратись за місто то це важко з чимось порівняти. Ти не хвилюєшся про час. Не спішиш на поїзд. Не переймаєшся, що ви не піднялись на гору, а вирішили просто її обійти по траверсу. Не треба думати, що щось йде не так.

Почали маршрут з Пилипця. Кінцевого пункту ми ще не мали. Присутність собаки вносили свої корективи в засоби пересування. Наприклад щоб їхати в купе, нам би прийшлось викупити його повністю. В пласкарт чи загальні вагони нам не можна взагалі.

Заночували біля водоспаду Шипіт і на ранок рушили в Гимбу. Взагалі ми на неї не планували виходити, просто повернули запізно. Скажемо так — зробили просто додаткове коло. Джаз дуже важко засипав на відкритій місцевості. Але потім, коли сон був сильніший за нього він здався. Звісно в ночі спав в палатці.

Важко було будувати маршрут на день. Ми ще не знали скільки собака може пройти в 3 місяці по горам. не зважаючи на хмари на дворі достатньо жарко. В такому віці йього треба годувати 4 рази на день. Плюс до того як і мала дитина він спить в день. Якщо звести до купи то наша швидкість впала в рази 3. Були місце де треба було його переносити, оскільки він боявся переходити навіть дуже малі потічки.

Заночували на поляні на північ від Великого Верху. Ніч нас потішила вітром з дощем. Заодно перевірили наш Зефірчик. Палатка чудово перенесла все, незважаючи що ми загубили один кілок. А зранку виявили, що ми в хмарці.

Видимість час від часу була не більше 20 метрів. А ми планували вернутись і піти на Воловецьний перевал. Доречі в той день ми прорахували, що самий оптимальний маршрут для нас буде прогулятись пішки до Лавочного, а там сісти на електричку до Львова.

На хребті видимість впала ще більше. Ми мали тільки напрям і знали приблизне своє місце знаходження. Ну і як результат повернули зашвидко в право. Можна було вернутись, але цікавість, що в низу була більшою.

В собаки як завжди режим: погуляли, поїли, поспали. Доречі варто не забувати пропонувати йому воду кожних пів години. Вийшли ми на горку, яка знаходить між Пилипцем і Подобовцем. Джаз промок чуток, тому вирішили зняти кімнату і заночувати в комфорті. Ціни на літній сезон 80грн. З собакою не зразу хотіли пускати. Але після хвелини роздумів наважились.

Зранку вирішили знов поміняти маршрут. В собаки знашли кліща, плюс він чуток простив тому вишілиши їхати додому. Добрались попуткою до Воловця, там сіли на електричку до Стрия, а звітам маршруткою до Львова.

Взагалі Джаз переніс поїздку дуже добре. Якщо не рахувати, що ми його в перший день чуток завелике навантаження дали йому. 3 дня на свободі, ніяких поводків, ніхто його не кличе… рослабон. Завжди йшов за на ми. Коли хтось відставав то він сідав і починав підскалювати, так що ми завжди знали хто де є. Палатка в перший день була сприйнята як дім, тобто він там не гадив і засипав швидко біля нас.

Решта фотографій тут

Запись Звіт походу з цуценям в гори впервые появилась Недома.