Варто почати з того, що Renaul Lodgy хоча і вміська машина, але при розкладеному третьому ряді сидінь багажник зменшується до дуже малих розмірів. Якщо в двох словах, то в такі моменти туди легко входить тільки міський рюкзак. А треба було помісти 5 людей з речима і 2 собаки Був звісно варіант взяти автомобільний бокс на кришу, але ціна в більше ніж 400 грн за оренду мене не приваблює. Я вирішив, що пробуємо пакуватись, як є. А якщо вже не поміститься то поїдемо за боксом.

В результаті зробили наступним чином. Один повний рюкзак, казанок і кілька спальних мішків запхали на місце для них пасажирів третього ряду. Вийшло продовження дивану 3го рядую. Зверху постилили накидку для собак, щоб захистити салон і самих собак. Останні мали втішитись, так як місця в них збільшилось.
Дальше всі дрібні речі, починаючи від сірників і закінчуючи трекінговими палками було розпихано в осі вільні дірки. Було використано кишені в дверях, простір під сидінням, ніші. Каремати, великі рюкзаки запхали в багажник. При цьому Даша тримала речі з салону, а я намагався закрити кришку. Потім речі чуток проштовхувались в низ і зверху набивалось ще пачкою речей.

Перший пункт, а по плану і останній — Скелі Довбуша. Ну варто сказати, що по неуважності замість кординат [49°02′35″, 23°40′58″] ми в навігатор ввели [49.0235, 23.4058], що позволило нам зробити додаткові 120 км. В момент коли приємний жіночий голос нам сказав “Ви прибули в пункт призначення” ми були глибоко в якомусь селі. При чому цьому кут був такий, що машина навіть не думала триматись на ручний тормоз. Прийшлось вертатись назад.

Зразу скажу, що дорога туди дуже погана. Відрізок після болехова жахливий. Мені здається, що тільки раз нам вдалось перейти на 3тю передачу і то не надовго. Більшість часу їхати на першій і другій. Багато приходилось обїзжати по обочені. Підйом на саму самі скелі хоч і не мав асфальту але був рівний.

Попали нарешті на місце. Людей багато. Коней і гавна ще більше. За 10 хв кілька раз нам пропонували прокатись чи сфотографуватись. Палаток також багато, нема де стати. Прямо так і відчувається, що всі зїхались сюди на День Незалежності. Зустрілись з друзями, які нас тут чекали. Буквально привітались і вирішили валити десь ночувати.

Нам підказали, що є поляна чуток нижче прямо біля водопаду. Для нас це ідеальний варіант, так як в нас собаки, а ще треба варити їсти. З дровами впринципі там тоже не особливо напряг. Спочатку пробували купити в місцевих, але нас успішно послали. Доречі там місцеві не особливо привітні.

Місце дійсно класне. Якщо незважати на компанію справа, яка включила музику з машини то там досить таки спокійно. Машини з туристами ввечері вже не їздять. Вода як я сказав є. Магазин тоже під боком.

Доречі погнув свої нові кілки. Шкода.

Зранку після сніданку вирішили їхати на річку Стрий. Юля швидко проклала маршрут через навігатор. Цього разу два рази перевірили. Насправді конкретного маршруту не було, але було бажання рухатись дальше. Ми просто вибрали точку, де чисто теоритично можна було вийхати на річку.

Вот таке вот чудо зустріли на заправці в Стрию. Цікаво дивитись, як люди на машині за 70,000$ заправляються на безплатній заправці. Якщо чесно не було ніяких емоцій до самої машини. Но колись таку собі прикуплю точно.

Короче вийхали ми на якусь дорогу в польову дорогу. Там якби з кимось зустрівся, про щоб провустити задом прийшло би їхати дуже багато. Зато пуста дорога і непоганий шанс дати можливість дружині поїздити за рулем. Доречі прав вона не має і це її приблизно шостий раз на кермом. Но вона в мене молодесь, я її дуже швидко обучив азам.
Доречі Lodgy має досить таки непоганий кліренс, як для машини її класу. Мені здається, що інженерів рено довго катали по наших дорогах перед тим як посадити на креслення.

І тут ще одна несподіванка. Я коли купляв машину то мені ділер сказав, що вони продали аж 20 Lodgy на Львівську область. Тому для мене зустріти хоч одну таку машину, як моя у Львові це свято (було, що 2 за день бачив ). А тут на іншому березі річки такий брат.

з

Ще десь на половині дороги ми прийняли рішення поїхати на “Прийму”. Це скальний комплект на околиці Миколаєва. Я був приємно здивований, але в моєму рідному місті появились мітки маршруту. Зразу скажу що до нього ми не добрались. Зато попали до каплички в формі писанки в Миколаєві.

Вже темніло. На Прийму ми не встигали і треба було шукати місце під ночівлю. Рядом було досить таки любиме моїми батьками місце в селі Тротянець. Єдина проблема, що коли ми були минулого разу то комарів там було просто нереально багато. Плюс до того прийшлось купляти дрова. В ночі не хотілось лазити і шукати по лісі.

Місце дуже красиве. Але я переживав, як я зранку буду по росі виїзжати вгору. За рулем я недаво. Машину зраю ще не досконало. Резити тоже думаю від ділера не сама ідеальна. Але нашастя чуток тримаючись задницею за крісло машина пішла як треба.

Доречі після цього в мене в машині їхали 7 людей і 2 собаки. Плюс до того речі. Відчуття….ну я декілька зар перевіряв чи в мене часом не затянутий ручний тормоз. Машині було важко, але вона справлялась.

В результаті:
Проїхали: 300км
Спалили: 25л
Чуток поцарапали лак машини об кущі
Зві приїхали змучені і щасливі

P.S. Всі фотографії тут

Запись Перша спроба автотуризму впервые появилась Недома.

Взагалі відпочинок без попереднього плану має багато підводних каменів. Є дуже велика спокуса забити на все і простости тиждень за телевізором. Але якщо всетаки вийшло себе пересилити і вибратись за місто то це важко з чимось порівняти. Ти не хвилюєшся про час. Не спішиш на поїзд. Не переймаєшся, що ви не піднялись на гору, а вирішили просто її обійти по траверсу. Не треба думати, що щось йде не так.

Почали маршрут з Пилипця. Кінцевого пункту ми ще не мали. Присутність собаки вносили свої корективи в засоби пересування. Наприклад щоб їхати в купе, нам би прийшлось викупити його повністю. В пласкарт чи загальні вагони нам не можна взагалі.

Заночували біля водоспаду Шипіт і на ранок рушили в Гимбу. Взагалі ми на неї не планували виходити, просто повернули запізно. Скажемо так — зробили просто додаткове коло. Джаз дуже важко засипав на відкритій місцевості. Але потім, коли сон був сильніший за нього він здався. Звісно в ночі спав в палатці.

Важко було будувати маршрут на день. Ми ще не знали скільки собака може пройти в 3 місяці по горам. не зважаючи на хмари на дворі достатньо жарко. В такому віці йього треба годувати 4 рази на день. Плюс до того як і мала дитина він спить в день. Якщо звести до купи то наша швидкість впала в рази 3. Були місце де треба було його переносити, оскільки він боявся переходити навіть дуже малі потічки.

Заночували на поляні на північ від Великого Верху. Ніч нас потішила вітром з дощем. Заодно перевірили наш Зефірчик. Палатка чудово перенесла все, незважаючи що ми загубили один кілок. А зранку виявили, що ми в хмарці.

Видимість час від часу була не більше 20 метрів. А ми планували вернутись і піти на Воловецьний перевал. Доречі в той день ми прорахували, що самий оптимальний маршрут для нас буде прогулятись пішки до Лавочного, а там сісти на електричку до Львова.

На хребті видимість впала ще більше. Ми мали тільки напрям і знали приблизне своє місце знаходження. Ну і як результат повернули зашвидко в право. Можна було вернутись, але цікавість, що в низу була більшою.

В собаки як завжди режим: погуляли, поїли, поспали. Доречі варто не забувати пропонувати йому воду кожних пів години. Вийшли ми на горку, яка знаходить між Пилипцем і Подобовцем. Джаз промок чуток, тому вирішили зняти кімнату і заночувати в комфорті. Ціни на літній сезон 80грн. З собакою не зразу хотіли пускати. Але після хвелини роздумів наважились.

Зранку вирішили знов поміняти маршрут. В собаки знашли кліща, плюс він чуток простив тому вишілиши їхати додому. Добрались попуткою до Воловця, там сіли на електричку до Стрия, а звітам маршруткою до Львова.

Взагалі Джаз переніс поїздку дуже добре. Якщо не рахувати, що ми його в перший день чуток завелике навантаження дали йому. 3 дня на свободі, ніяких поводків, ніхто його не кличе… рослабон. Завжди йшов за на ми. Коли хтось відставав то він сідав і починав підскалювати, так що ми завжди знали хто де є. Палатка в перший день була сприйнята як дім, тобто він там не гадив і засипав швидко біля нас.

Решта фотографій тут

Запись Звіт походу з цуценям в гори впервые появилась Недома.

Бордер Коллі, посилаючись на Стенлі Корена, вважається самою розумною породою собак. Джазу не виповнилось ще 3х місяців, а ми вже з им активно займаємся і він навіть умудрився сходити з нами в Карпати. Дуже рідкісна порода для нашої країни. У Львові, по всім даним ми єдині. Десь проскакувала замітка, що минулого року їх було 7 на всю країну. Відповідно, щоб отримати таке чудо прийшлось пройти співбесіду і фейс контроль у заводчиків

Насправді ми спочатку хотіли Хаску. Думали більше 2х років. Але орендована квартира, деструктивний характер, плюс до того багато біганини по особистих справах чуток викликали невпевненість в правильності поступку. Хотіли саме активну собаку через те, що наша тяга до активного життя чуток притухла і нам треба було щось, що могло нас розворушити. Довго уявляли як собака буде нас тягнути на лижах чи велосипеді.

Ми плануємо займатись Аджіліті, Дог фрізбі і готувати собаку до пошукових робіт. Незважаючи на вік ми 4ри рази на день, під час кожнього годування займаємось з собакою дресурою. Намагаємся правельно формувати характер. Надіюсь скоро почати тренувати фізично. Можливо почнемо бігати разом.

Як бачите плани великі. Планую почати писати на тему собак-туристів.

Фотопідбірка

Запись Поповнення в сім’ї Недома впервые появилась Недома.